Майже ніхто вже не пам’ятає в Івано- Франківську (колишня назва міста — Станиславів) про діяльність нашої Церкви до війни, але спрага до слухання Божого Слова приводить до лав християнської Церкви (і, зокрема, до нашої конфесії) все більше спасенних. Зазвичай люди приходять до громад УЛЦ самостійно, а в деяких випадках Бог Своїм Провидінням посилає Своїх служників до тих людей, які мають потребу в живій воді Євангелія, але самі не можуть дістатись до місць спільного прославляння Бога, тобто храмів. Саме до таких віруючих, мешканців Івано-Франківського будинку престарілих та інвалідів, одного разу завітав пастир Андрій Гончарук і отримав дозвіл від адміністрації (за що цим людям велика подяка) на проведення богослужінь і занять, котрі з Божої ласки нині проводить він сам, а також диякони Сергій Борщ та Олег Юхименко. З того часу, як в інтернаті була проведена перша відправа, минуло лише кілька місяців, але взаємна любов, яка виникла між відвідувачами богослужінь та священиками УЛЦ, така щира і міцна, що, здається, нібито вони знайомі не перший рік. Серед тих, хто приходить віддати спільну подяку Богові за Його ласку до зіпсутого гріхопадінням людства (їдальня інтернату виявилась дуже зручним місцем для зустрічей церковної спільноти) — є греко-католики, православні і, поки що, жодного лютеранина... Однак 30-40 чоловік, які кожного тижня приходять послухати проголошення істин Святого Письма для укріплення у вірі, є яскравим свідоцтвом того, що Боже Слово не має міжконфесійних кордонів. Окрім конфесійного розмаїття — вражає і особливість долі кожної людини інтернату, з назви якого зрозуміло, що мешканці його переважно хворі або старшого віку. Та, незважаючи на деякі обмеження їхнього життя у порівнянні з життям у звичайному суспільстві, — дивовижна життєрадісність і цілковите покладання віруючих цього закладу опіки віддаленого від центру міста на Єдиного Правдивого Бога — є прикладом і заохоченням для нас усіх — не розхолоджуватись у постійному пізнанні Творця і дякуванні Йому за все, що маємо — є бо люди, яким важче за нас жити. “Ми завжди раді вас бачити, приїжджайте частіше”, — ці слова віруючих інтернату, які ми чуємо при кожному відвіданні, — дають привід подякувати Богові за те, що він вибрав нас бути посередниками Його Благодаті, і звертаються також до кожного із вас — членів “царського священства” — подивіться навколо: можливо, є немічні люди, які потребують вашої допомоги — слова втіхи чи фізичної підтримки. Це наш обов’язок, обов’язок дітей Божих — допомогти їм.

Крім служіння в будинку-інтернаті проводиться робота щодо реєстрації громади УЛЦ міста Івано-Франківська. Ті люди, які виявили бажання стати її членами, майже кожної неділі збираються на приватній квартирі (одразу ж після відправи в інтернаті). Повнооб’ємна, але не дуже гучна, літургія завершується катехізаційним заняттям. Будемо молитись, щоб справа реєстрації громади відбулась скоріше, і щоб завдяки цьому якомога більше тих людей, які ще блукають в темряві невіри, прийшли до вічного життя у Христі. Амінь!