Разом з випускниками Семінарії святої Софії 1999 року я завершив своє навчання в цьому чудовому закладі. Звичайно, інколи здається, це було давно, але з іншого боку це було зовсім недавно, тому що час швидко біжить, і з Божої ласки ми всі приступили до праці на Божій ниві. Я вважаю, що зараз кожен служить на тому місці, де його Господь покликав. Бог хоче, щоб ми у своєму служінні якнайкраще використали ті дари, які Він нам дав, і ті знання, що ми отримали в Семінарії.

 

Я б остерігався такої оцінки дарів, тому що так дуже легко когось образити. Можна просто говорити про якісь речі, які з точки зору певного життєвого досвіду одним даються краще, іншим – гірше. Однак я знаю, що багато можна досягти наполегливою працею з Божою допомогою. Багато в чому мені допомагає музична освіта, моя родина також дуже любить співати. Мій дід був диригентом церковних хорів і належав до товариства “Просвіта”. Моя бабуся мала чудове сопрано, також все життя співала моя мама. Це, напевне, передалося й мені. Я завжди вважав, що мій голос бажає бути кращим, але ті навички, що привилися мені ще з музичної школи дуже знадобилися в моєму теперішньому служінні священиком. Стосовно іншого, то це звичайний життєвий досвід, якого я набув протягом цих 44-х років. Я багато спілкувався з людьми, і це мене ще раз переконало, що такий життєвий досвід необхідний для належного збудування стосунків між людьми.

Основна поміч — це Боже Слово. Також - нагадування про те, що Воно навчає нас, яким повинен бути священик. Перш за все – це ставлення з любов’ю до всіх, а насамперед до своїх вірних. Молодь для нас дуже важлива, вона є майбутнє нашої країни, як християнської держави, вона також є майбутнє нашої церкви. Неодноразово мені доводилося чути від друзів з інших церков, що не тільки в нашій єпархії, але й у всіх парафіях Української Лютеранської Церкви є дуже багато молоді та дітей, а також багато людей середнього віку. Це дуже добре.

Звичайно, з точки зору оцінки Святого Письма, кожна людина повинна, поклавши руку на серце, згадати ті моменти, коли вона казала неправду, чи, можливо, зловживала цим, чи невірно це використовувала. Якщо ж я буду говорити про себе, що цього не робив, то буду виглядати неправдомовцем і порушувати Боже Слово, яке говорить, що кожна людина грішна, а хто це заперечує по відношенню до себе, той є неправдомовець. Звісно, що як священик я пам’ятаю ті речі, на яких наголошує Святе Письмо стосовно правди. На першому місці завжди повинна бути Божа правда, хоча не завжди вона приємна людям. Обов’язок священика – виголошувати цю правду, розкривати людям, давати можливість пізнати, зробити її тим, що завжди повинно бути в людському серці, що завжди людині допомагає, спрямовує, веде і керує нею.

Кожна людина повинна відчувати відповідальність за слово неправдиве і не тільки в церкві, але й у повсякденному житті. Кожна людина в будь-якій життєвій ситуації стикається з вибором, і вибір дуже часто припадає на такі категорії, як правда чи неправда. З іншого боку, людина в окремих випадках зустрічає або правдиве відношення до себе, або неправдиве. В Приповістях сказано: “Обманливі шальки – огида для Господа, а повна вага, це Його уподоба”. А в повсякденні вже стало за норму, що тебе стараються обважити, обманути при торгівлі чи вжити якихось інших заходів, щоб нечесно набути грошей. Звичайно, ми повинні підкреслювати це людям, щоб в першу чергу парафіяни наших громад знали Боже Слово, яке говорить про такі речі, щоб вони завжди утримувалися від скоєння подібних речей, і не тільки стримувалися, але й активно втручалися в ситуацію, при якій вони це бачать.

Звичайно, я мав досить тісне відношення до роботи з молоддю, ще будучи дияконом в Тернопільській громаді, за дорученням пастиря я виконував певні обов’язки. Ми намагались налагодити катехізаційне навчання серед молоді. Я вважаю, що це нам вдалося досить таки непогано. Я проводив заняття зі старшою підлітковою групою, тоді вона налічувала близько тридцяти осіб. Мені важко говорити про те, були сприйнятливі для дітей, хоча я старався робити те, що міг в силу своїх здібностей і дотримуючись тієї програми, згідно з якою я навчав. Але, якщо оцінити в загальному, то кожна громада нашої церкви приділяє велику увагу молоді. Майже в кожній громаді є молодіжна група. Мені подобається зараз така група при Київській громаді, Севастопольській, Тернопільській та інших. Я знаю, що розвиваються зараз напрямки роботи з молоддю практично в кожному місті, де існує наша церква. Цей досвід нам потрібно узагальнювати, плекати і доводити від одної громади до другої, ділитися ним, брати один в одного те, що є краще.

Я хотів би, щоб наші читачі завжди пам’ятали цей час. 2000-й рік здавався нам таким далеким, і ось вже ми відсвяткували його прихід. Щоб цей ювілей був не просто цифрою в їхній пам’яті, але пам’яттю про ту велику роботу Христову щодо нашого спасіння, щоб Слово Боже завжди жило в серцях та помислах, наставляло на світлу стежку добра, було їхнім поводирем. Щастя, здоров’я, Божого благословення повсякчас.