Дорогі друзі УЛЦ, дорогі брати та сестри, дорогі читачі “Стягу” ! Слава Ісусу Христу!

В монастирі, виходячи з учення францисканського ченця Вільяма Оккама (1285-1349), Лютер намагався «власними зусиллями завоювати для себе небо».

Він суворо дотримувався всіх монастирських правил: старанно молився, постився, витончено катував свою плоть. Однак, всі ці прояви «благочестя» не приносили бажаних плодів тому, що життя та поведінка папського кліру була зовсім іншою і ніяк не узгоджувалась зі Святим Письмом. Так, відпущення гріхів завдяки індульгенціям стало для Риму джерелом поповнення казни, а целібат, який мав бути прикладом посвяти себе виключно Богові та невинності, став прикладом розпусти тому, що хоча одружуватись заборонялось, але вищому духовенству дозволялось утримувати економок. Лютер вважав, що ті, хто не мають дара присвяти себе виключно Богові, повинні одружуватись. Відмовляти їм в цьому праві, все одно, що надавати перевагу блудові.

Шлюб, вважав Лютер, замінює монастир, який церква вважала надійним засібом для завоювання шляху до небес. Лютер вирішив, на основі Святого Письма, що людина перед Богом водночас виправдана та грішна істота. Виходить, що людина не в змозі сама добитися в Бога благодаті. Ні добрі справи, ні наші заслуги не допоможуть людині на шляху до Божого виправдання. Допомогти може лише віра! (Еф. 2:8,9) Виходить ченці, священики, папи та Собори можуть помилятись і помиляються; а вільним від помилок є лише Св. Письмо. А воно говорить: «Єпископ має бути бездоганний муж однієї дружини.» (1Тим. 3:2; також Буття 2:24; Мт.19:5)

27 червня 1525 р. Лютер одружився з Катаріною фон Бора, яку ласкаво називав «моє ребро»