Сніжним виявився Йордан цього року. Два роки поспіль до цього земля на Йордан була нагою, але на цьогорічний — як казка, вкрита густим глибоким снігом, що формувався вітром у величезні бархани. Як у казкову сніжну країну в’їжджав мікроавтобус у село Криниця, що поблизу Лазарівки. Краса Божого творива говорила сама за себе - гориста місцевість і з лісами білих верхівок та полями сніжних покривал. Однак, саме ця краса не дозволила нам проїхати звичною дорогою до Лазарівки, нагадуючи про Божу могутність та силу, приховану за стихією Його творива. Ми шукали іншої дороги. Поїхали через Комарівку, але доїхали лише до Низьколиз. Зверху на пагорбі півтора кілометра похилим сходом вгору виднілася неприступна для автотранспорту Лазарівка. Потрібні були сани та кінь. На щастя для жінок, що складали половину нашої делегації, вони знайшлися з доброї ласки родини отця Івана. Нам, чоловікам, довелося йти пішки через це поле, яким гуляв недоброзичливий вітер, поле, де в одних місцях сніг сягав лише на половину чобота, а в інших - вище коліна; поле з вітром та снігом, що нагадувало нам: “Ви приходьки, ви чужинці у цьому, зіпсутому гріхом світі.”

Ось, і перша хата. Ось, і Лазарівка, село Лазаря, село воскресіння Української Євангельської Церкви Аугсбурзького віросповідання. Нас вже не сподівалися, але ось, через вікно своєї хати хтось побачив сані на чолі з конем та вереничку людей, що наздоганяючи один одного, йшли слідом.

“Таки приїхали... А нас повністю закурило - ні дороги, ні електроенергії, ні телефонного зв’язку... Швиденько до хати... Зігрівайтеся, потім поговоримо”, - щиро вітали нас гостинні лазарівці.

З якою ж метою ми туди приїхали в заметіль та бездоріжжя? Щоб принести Добру Звістку, щоб встановити хрест біля будівлі колишньої Євангельської Церкви Аугсбурзького віросповідання, сьогоднішньої УЛЦ, в селі Лазарівка. Лазарівці разом із нами, гостями, в цей день Хрищення нашого Господа Ісуса Христа у річці Йордані встановлювали хрест, що 2 000 років тому символізував смерть, служив найжорстокішим знаряддям смертної кари. Однак, після смерті на ньому Сина Божого, цей хрест, що стоїть в одному списку разом із шибеницею, гільйотиною, електричним стільцем та газовою камерою, став символом життя, символом перемоги над гріхом, смертю та владою диявола.

Знаменною є ця подія встановлення хреста саме на день Хрищення нашого Господа Ісуса Христа. Адже Христове Хрищення і означає для нас, що цей Богочоловік, помазуючись Святим Духом нам на служіння як наш Пророк, Священик та цар, офіційно розпочинає класти наші гріхи на Свої плечі, щоб ставши під Законом, сплатити за нас Своєю кров’ю на хресті, офіційно займає наше місце під Законом, щоб, виконавши замість нас цей Закон, наділити нас Своєю праведністю, Своїм святим життям. Отже, Хрищення Христове вказувало на хрест, щоб на ньому Він, Ісус, зайняв наше, по заслугах належне нам місце, на знарядді смерті, а нам віддав Своє місце праведності перед святим та справедливим Богом. Так вершилась Божа справедливість. Так здійснилось наше виправдання, котре і прикладається до нас через зарахування Христової праведності нам благодаттю через віру, даровану нам Богом через Його Євангеліє, що у Слові і Таїнствах.

Саме для цього християни села Лазарівка принесли та встановили хрест біля будівлі церкви, щоб показати, де прощення гріхів було для нас здобуте і де прощення гріхів роздається і поширюється нам. Хрест було встановлено, щоб нагадувати нам, що саме на хресті Христос здобув для нас прощення гріхів, перемігши гріх, смерть та диявола. Хрест було встановлено біля будівлі церкви, щоб показати, що це прощення, здобуте на хресті, роздається та поширюється саме там, де проповідується Боже Слово та проводяться Таїнства, що і складає разом із віруючими Христову Церкву. Христос христився! У річці Йордан!

По завершенні святкового Богослужіння, яке відбувалося частково біля будівлі церкви при встановленні хреста та у самому понищеному, але не знищеному приміщенні при запалених свічках і з молитвами та проповіддю Божого Слова, вірні УЛЦ села Лазарівка запросили гостей розділити з ними святкову трапезу. Це нагадувало нам гостини агапе (любові) ранніх Християн, котрі часто саме у такий спосіб висловлювали свою спільноту один з одним...

Залунали Лазарівські колядки. Промовлялись привітання, серед яких вірні УЛЦ привітали свого пастиря, єпископа Ярослава Шепелявця із 53-х річним життєвим шляхом, котрий розпочався саме 19 січня року Божого 1947. За словами єпископа Ярослава, котрий вирішив відсвяткувати свій ювілей саме у такий спосіб - встановлення хреста біля церкви закуреного снігом села - ця подія збережеться у його пам’яті на усе його земне життя. Відверто кажучи, до такого висновку прийшов не лише єпископ, але й усі гості.

Ще б пак, адже дорога назад була ще цікавішою, особливо тоді, коли довелося через бездоріжжя об’їжджати усі лісисті пагорби та застрягти на півтори години посеред вечірнього зимового поля, штовхаючи автобус та розгрібаючи сніг дорогою на відстані двохсот метрів. Але тепер головне цього дня було позаду: хрест встановлений, Богослужіння проведене, спільнота зміцнилася.

Рука Божого провидіння оберігала нас і безпечно припровадила додому, де кожен з нас ділився Доброю Звісткою, доброю звісткою про щасливу подорож та Доброю Звісткою про Христа Ісуса, розп’ятого та воскреслого. І лише Йому з Отцем та Святим Духом, Єдиному Богові, слава по віки віків. Амінь.