ДОБРА ЗВІСТКА

визначає Святе Письмо єдиним джерелом віри і життя. Оскільки багато груп, конфесій і культів також претендують на використання Біблії, як свого джерела віри та життя, Добра Звістка застосовує підхід до тлумачення Святого Письма, що його виклали лютеранські Реформатори, котрі в прагненні обновити Церкву згідно з ученням Христа, апостолів і пророків, навчали: Слово - вище від усього; Христос є живим і вічним виявом того Слова; Святий Дух створює віру лише через Євангеліє і Таїнства; всі вчення мають зосереджуватися на особі та ділі Христовім і, таким чином, мусять також відображати правильне розуміння Закону і Євангелія.

Ознака спарвжньої церкви: боротьба за чисте вчення

У даний час дехто чує багато голосів, що знецінюють важливість доктрини для життя церкви. Як нещиро це звучить, якщо людина пригадає досвід віруючих християн минулого. Люди ранньої Християнської церкви "перебували в науці апостольській" (Дії 2:42).
Оскільки Мартін Лютер не міг дозволити навчанню правильної доктрини набути вторинної ролі, він як провідник Реформації робив наголос на важливості цього навчання в найсильніших можливих виразах. "Вчення це небо. Життя це земля" - пише він. "Одна маленька точка вчення має більше значення, ніж небо і земля: тому ми не можемо дозволити, щоб найменша йота його була спотвореною. Але ми можемо дуже добре нехтувати образами та помилками життя..."
Але цей ентузіазм церкви мотивується не виключно теоретичним занепокоєнням. Непохитна вірність правильній доктрині безпосередньо стосується належної поведінки в житті людини, як Лютер стверджує в іншому параграфі: "Коли ми говоримо про побожність і безбожність, ми говоримо не про манери, а про переконання, які є першоджерелом морального життя. Людина, яка є ортодоксальною щодо Бога, не може не чинити добрих діл і не бути доброю в цьому житті. Навіть якщо вона впаде сім раз на день, то підіймається знову і знову. Але безбожні падають на землю і не підіймаються знову".
Перші століття Християнської церкви відзначили агонізуюче зусилля встановити правильну доктрину і боротися проти зрадницького вторгнення помилки.
Протестантські реформатори шістнадцятого століття відчували себе покликаними відновити боротьбу за збереження первинної доктрини.

- З книги Вчення про людину, Аугсбурзьке видавництво, 1962.

Помилка постійно шукає верховенства

Коли помилка проникає в церкву, виявляється, що завжди є три стадії її поширення. Вона починається з прохання терпимості. Її друзі говорять більшості: Вам не потрібно нас боятися; нас мало і ми слабкі; залиште нас у спокої; ми не порушимо віри інших. Церква має свої стандарти вчення; звичайно, ми ніколи не будемо втручатися у них; ми лише просимо, щоб нас пощадили від втручання у наші приватні думки. Якщо до помилки поблажливо ставляться певний час, вона продовжує обстоювати свої права. Правда і помилка - дві рівноважні сили. Церква не повинна робити нічого схожого на вирішення між ними; це було б пристрастю. Приписувати правді будь-яке верховенство - фанатизм. Ми повинні погодитися з відмінностями і підтримання правди через те, що це є правда, - фаворитизм. Друзі правди і помилки мають спільне - основні принципи. Все, в чому вони відрізняються є ірsо facto, тобто неістотним. Будь-хто, хто надає значення цьому, є порушником миру в церкві.... З цього часу помилка швидко іде до природнього завершення, тобто до досягнення верховенства.

-З книги Консервативна Реформація та їі богослов'я д-ра Чарльза Портельфільда Краута.
Перше авторське право 1871, перевидане Аугсбурзьким видавництвом, 1963.