|
Радість
Божого дару освячення
"НАЧАЛЬНИК
і ВИКОНАВЕЦЬ нашої віри"
Євр. 12:2
Впродовж
усієї історії диявол шкодить церкві, сіючи зерна єресі. Одним
із найбільших cатанинських викрутасів є завести людей в помилкове
вірування в те, що коли Бог здійснює діло виправдання, грішники
мусять самі працювати над життям освячення. Диявол - неправдомовець.
У Своєму Святому Слові Бог каже, що воскреслий Христос не
тільки НАЧАЛЬНИК (Той, Хто виправдовує нас), але й також "ВИКОНАВЕЦЬ"
нашої віри (Той, Хто нас освячує).
Цей номер "ДОБРОЇ ЗВІСТКИ" зосереджується на Божій
об'явленій доктрині про освячення. Вражаюча картина Ріккі
Себастьяно "Воскресіння" зображують нашого розіпнутого
воскреслого Господа, як "Начальника і Виконавця нашої
віри" (Євреїв 12:2), а також наших "праведності,
освячення і відкуплення" (1 Коринтян 1:30). Те, що Бог
здійснив для нас у Христі, Він потім довершує в нас Своїм
Святим Духом. Таким чином, розіпнутий воскреслий Христос є
не лише нашою праведністю, але й також нашою правдивою святістю,
бо "кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого
гріха (1 Івана 1:7). Наше "Богом-вповноважене" освячення
виходить із нашого "Богом-проголошеного" виправдання!
Ясне розуміння Божої обітниці освячувальної сили є ключем
до переможного, сповненого радістю християнського життя. Через
те, що ми хрищенням поєднані з розіпнутим і воскреслим Христом,
Дух Божий дає нам змогу вимовляти з упевненістю, що має за
серцевину Христа слова Св. Павла: "Я все можу в тім,
Хто мене підкріплює, - в Ісусі Христі".
РОЗУМІННЯ
БОЖОГО ВЕЛИКОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ ДЛЯ ВАС: ОСВЯЧЕННЯ
Біблійні терміни "освячувати" і "освячення"
належать до тієї ж словесної групи, що й слова "святий"
і "святість". За цими термінами є абсолютна безгріховність
і вони висловлюють чистоту Бога Святої Трійці. Коли Бог "освячує"
нас, Він посилає Свого Святого Духа, щоб через Його благодать
ми не лише повірили в Його Слово, але й також змогли чинити
Його волю. Те Слово разом із святими таїнствами є "засобами"
що їх використовує Святий Дух, щоб зробити нас святими в братстві
Святої Християнської Церкви, яка є спільнотою святих або ж
святих людей.
Біблійна доктрина про Освячення є одним із великих благословень
Божих, які Бог дав Його церкві, оскільки святість вимагається
від кожної людини, яка стоїть в присутності нашого Святого
Бога. Святе Письмо розшифровує ці вимоги зі сміливою втіхою!
Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому
Його? У кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на
марноту своєї душі, і хто не присягав на обману, - нехай носить
він благословення від Господа, а праведність - від Бога спасіння
свого!" (Псалом 23:3-5).
Освячення - серйозне питання. Якщо ви і я, як грішники, маємо
провести вічність в присутності Святого Бога, ми повинні поділяти
і Його святість. У Своєму Слові Бог каже: "Пильнуйте
про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить
Господа" (Євреїв 12:14). Однак, ще від часу гріхопадіння
Адама, природний гріховний стан (Йова 14:4; 25:4; Матвія 7:17)
не допускає людини до присутності Божої - за одним винятком
- Божого рідного безгріховного і Святого Сина. Лише Ісус Христос
має "чисті руки і щире серце". Ті, що спасенні Божою
благодаттю, одержують свою святість від Христа, беручи її
через віру. Освячення є доброю звісткою про дар нашого очищення
через Христа. Освячення отримується як Його дар через віру
в прощення наших гріхів заради Ісуса. Всі, хто в Христа охристилися,
у Христа зодягнулися (Галатів 3:21). Ми "учасники Його
святости" (Євреїв 12:10). ОТЖЕ, ОСВЯЧЕННЯ Є ТАКИМ ЖЕ
ДАРОМ, ЯК І ВИПРАВДАННЯ. Неправда, що хоча й виправдання є
даром Божим, освячення треба заробити, чи "заслужити".
У вдячності їм треба просто жити (Євреїв 12:28).
Через те, що ми не можемо обговорити у цій статті всього,
що каже Біблія про освячення, ми зосередимо свою увагу на
чотирьох питаннях:
1) Відношення між виправданням і освяченням;
2) Значення, яке приноситься в наші життя і діла освяченням;
3) Божі Закон і Євангеліє для нашого освячення;
4) Святе, Святі, Святе Життя.
ВІДНОШЕННЯ
МІЖ ВИПРАВДАННЯМ І ОСВЯЧЕННЯМ
Христос є сполучною ланкою між вірою і життям, виправданням
і освяченням, спасінням і святим життям, бо Він "…став
нам мудрістю від Бога - праведністю ж, і освяченням, і відкупленням"
(1 Коринтян 1:30). Як християни, ми не маємо іншого життя,
крім того, яке нам дане Богом Отцем, зароблене Богом Сином
і подароване Богом Святим Духом. Тому нашим центром є завжди
Ісус Христос, Бог в людському тілі. Тому що Він - наше викуплення
або ж викупна жертва за гріхи, Він -також наша праведність
або досконалість перед Богом. І через те, що Він - наша праведність,
Він - також наша святість або ж наше освячення. Зі Св. Павлом
ми маємо одне сповідання, що зосереджене на Христі: "Бо
для мене життя - то Христос" (Филип'ян 1:21). Таким чином
ярмо наших особистих емоцій зламане, і ми можемо жити по-святому
в досконалій свободі "поза собою". Бо життя освячення
- не наше звершення, а діло Христове.
САТАНИНСЬКЕ
ПІДСТУПНЕ НАСІННЯ
Насінням християнської єресі, одним із найдавніших і найтриваліших,
що посіяне дияволом, є те, що називається "пелагіанство".
В найжахливішій формі ця єресь заявляє,що Христової пожертви
недостатньо для спасіння, тож для того, щоб дати нам прихильне
становище перед Богом, ми мусимо для балансу покласти свої
власні діла. Ця підступна форма виглядає досить привабливою;
Бог розпочинає діло спасіння, а ми мусимо його завершити.
Ми можемо бути проголошені праведними Божою благодатною судовою
постановою лише через віру в Христа, але потім саме ми повинні
здійснювати вчинки любові і послуху, які вимагаються правдивою
святістю. Ця помилка прирівнює виправдання до першого ступеня
освячення. Бог нас виводить на стежку святості, і ми повинні
її пройти. Бог має Свою роль, а ми маємо свої ролі, ось так
розвивається хибне уявлення.
У Своєму Святому Слові Бог навчає, проте, по-іншому! Життя,
яке ми проживаємо "тілесно", ми проживаємо вірою
в Сина Божого, Який полюбив нас і віддав за нас Себе (Галатів
2120). Нам не треба жити Богоугодним життям поза тим життям,
яким Він нас обдарував. І ця сама віра є "..дар Божий,
не від діл, щоб ніхто не хвалився" (Ефесян 2;8-9). Отже,
ми "...Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі
діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували"
(Ефесян 2:10). Християнське спасіння, або ж виправдання і
християнський спосіб життя, є нічим іншим, як двома аспектами
однієї божественної реальності - життя, відданого Ісусові
Христові. Таке життя отримується через віру. Святе Письмо
проголошує, що християнське життя у вірі є від початку до
кінця ділом Божим: "Я певний того, що той, хто в вас
розпочав добре діло, виконає його аж до дня Ісуса Христа"
(Филип'ян 1:6).
ВИПРАВДАННЯ
І ОСВЯЧЕННЯ ПОДІЛЯЮТЬ СПІЛЬНУ ОСНОВУ
Що ми потребуємо для правильних стосунків з Богом нашим Отцем
(виправдання) - є саме тим, що ми потребуємо для святого життя
(освячення).
Ці
дві колони християнського життя тримаються на тій же невидимій
основі: прощення гріхів. Всі наші взаємини з Богом і людьми
завжди обертаються навколо цієї серцевинної реальності. Віра
в Бога і любов до наших ближніх знаходять спільну поживу в
Євангелії прощення.
Щось відбувається з нами, коли нас прощає Бог. Він стирає
наші гріхи і проголошує нас святими. Прощення гріхів завжди
приносить із собою смерть і воскресіння - смерть старого Адама
і воскресіння нової людини в Христі. Повсякденне проживання
в прощенні наших гріхів приносить щоденне поновлення нашого
життя в Христі. Ось де тверда підпора для нового життя. Святі
люди живуть по-святому. Ми не святі самі по собі; життя, що
ми його маємо, як охрищені віруючі, не належить нам. Воно,
освячення, є життям, яким Христос живе у нас. І через те,
що це Христове життя, життя це святе (Галатів 2:20).
Як це є в привселюдних, так і в приватних молитвах церкви,
так є це і в щоденному житті християн. Всі наші діла служіння,
всі наші молитви, і всі наші подяки мають спільне джерело
і ціль у Святій Трійці. Всі вони походять від Отця через Сина
у силі Духа, а потім знову назад в Дусі через Сина до Отця.
НАШЕ
ДУХОВНЕ ПОКЛОНІННЯ
Через те, що Бог Отець є джерелом всіх наших добрих діл, Ісус
міг казати Своїм учням, що навіть кухлик холодної води, поданий
в Його Ім'я, є приємною жертвою для Отця (Матвія 10:42). Побожним
здається нам говорити, що ми повинні все робити на славу Божу,
але ж як то може бути по-іншому? Чи може полум'я не давати
світла? Зрештою, діло, що ми його чинимо в Ім'я Ісуса, не
наше власне. Сам Бог є дієвим фактором в усіх наших ділах
християнського служіння (1 Коринтян 10:31).
Ні, ми, християни, не порожнє місце. У нас є робота. Святе
Письмо наполягає: "..зо страхом та тремтінням виконуйте
своє спасіння" (Филип'ян 2:12). І все ж таки, звідки
походить наша сила? Звичайно ж не від нашої особистої сили
волі! "...то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю
волею Своєю" (Филип'ян 2113). Кожне добре діло, яке ми
чинимо, є звершенням у нас Бога Самого. Сюди входять і земні
вчинки, так,- навіть земні вчинки.
Християнська віра не вбиває клина між духовними і фізичними
аспектами життя. Своєю тілесною смертю і воскресінням Христос
врятував нас від духовної смерті. Земні тіло і кров Ісуса
Христа надбали для нас місце серед небесної слави. Чого би
ще це не означало, це, принаймні, означає те, що фізичні вчинки
є такими ж важливими, як і духовна діяльність, коли це стосується
нашого щоденного покликання: "Тож благаю вас, браття,
через Боже милосердя, - повіддавайте ваші тіла на жертву живу,
святу, приємну Богові, як розумну службу вашу" (Римлян
12:1).
ОСВЯЧЕННЯ
І ХРИСТИЯНСЬКЕ ПОКЛИКАННЯ
Нечасто ми бачимо своє щоденне життя таким, яким воно насправді
є: покликанням,тобто позицією в житті, - покликанням від Бога.
Все це розпочалося ще в раю. Пам'ятаєте? Бог Отець не лише
забезпечив Адама поживою, Він також забезпечив його працею.
З тексту видно, що разом із тією роботою прийшло також покликання!
Адам був партнером Творця у праці над Його творіннями: "І
взяв Господь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її,
щоб порала його та його доглядала" (Буття 2:15). Адамова
робота була його покликанням.
Але після свого гріхопадіння те, що було раніше Адамовим радісним
привілеєм, тепер стало тяжкою, нудною роботою і до Адама Бог
сказав: "За те, що ти послухав голосу жінки своєї та
їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: "Від
нього не їж" проклята через тебе земля! Ти в скорботі
будеш їсти від неї всі дні свого життя. Тернину й осот вона
буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову" (Буття
3:17-18).
Зазначте, однак, що бунт наших прабатьків не позбавив нас
дару Творця, ані честі покликання, християнського щоденного
покликання. Це правда, що праця тепер стала "скорботою"
але водночас внаслідок неї з'являлася їжа. Хоча їм і доводилося
боротися проти тернини й осоту, все ж таки ГОСПОДЬ використовував
труд Його дітей для того, щоб дбати про Свої творіння.
Через Христа, другого Адама, Бог Отець віддалив переступи,
що ми усі успадкували їх від першого Адама. Охрищені в Христа,
ми зодягнулися в Христа (Галатів 3:27). "Тому то, коли
хто в Христі, той створіння нове, -стародавнє минуло, ото
сталось нове!" (2 Коринтян 5:17). Як і Едемському саду,
так і в нас, новостворених у хрищенні водою і Духом. ГОСПОДЬ
Бог запрошує нас до Свого товариства, і до партнерства з Ним
у цьому світі. Кожне охрищене дитя Боже має подвійне покликання:
покликані у Святу Християнську Церкву і в щоденне покликання,
де ми трудимось, як працівники Божі, піклуючись про Його створіння.
СВЯТЕ
ЖИТТЯ
У середні віки люди вважали, що Бог надає перевагу чернецьким
чинам над світськими покликаннями. Ще й сьогодні багато людей
думають, що пастирі та інші церковні працівники трошки святіші
від тих, хто має працю, більше поєднану зі світом. Але не
наші діла роблять нас святими; ми стаємо святими благодаттю
Божою. Христос узяв наші гріхи і дав нам Свою праведність.
Як і християни в Коринті, ми, освячені в Христі Ісусі, покликані
бути святими разом з усіма тими, хто в кожному місці закликає
Ім'я нашого Господа Ісуса, Господа їхнього і Господа нашого
(1 Коринтян 1:2).
Святі - це святі люди, і в Ісусі Христі ми - святі люди. Святі
люди роблять святе. Отже, найземніша робота стає небесним
покликанням. Самуїлове доручення Саулові стає також нашою
хартією: "роби собі, що знайде рука твоя, бо Бог з тобою"
(1 Самуїла 10:7). Через те, що Ісусові заслуги зняли нашу
потребу в зароблянні спасіння, ми можемо тепер піклуватися
про потреби своїх ближніх у досконалій свободі.
БОЖІ
ЗАКОН І ЄВАНГЕЛІЄ ДЛЯ НАШОГО ОСВЯЧЕННЯ
Наш Небесний Отець до Своєї любові не додає жодної мотузки.
Його любов до нас не залежить від нашої любові до інших. Наші
взаємини з Отцем встановилися давно, в тілі і крові Сина Його
(Колосян 1:19). Ісус Христос стер всі наші гріхи і підставив
плечі під всі наші біди. Ми вже маємо непохитні стосунки зі
своїм Небесним Отцем; не варто через це мучитися. Ці взаємини
не залежать від нашої любові до Нього, а від Його любові до
нас. Вони обертаються навколо Євангелія Божого, а не Закону
Божого. Закон каже нам, що робити. Євангеліє каже, що Бог
зробив для того, щоб спасти нас в Христі (Івана 1:17). Євангеліє
надає нам силу до покликань; Закон надає нам спрямування (Галатів
3:11).
Старий Адам нас зраджує (Римлян 7:11). Наша гріховна природа
з більшою готовністю слухає Закон, а не Євангеліє. Ця гріховна
природа привчена до покладання на себе. Цій гріховній природі
подобається думати, що вона може заробити Божу ласку. Наш
старий Адам надає перевагу ґрунтуванню своєї безпеки з Богом
Отцем на Його Законі, а не на Його Євангелії.
Однак Закон немає нам що сказати про нашу безпечність з Богом
на небесах. Радше він відмовляється від цих настанов на користь
християнського покликання в цьому світі. "Люби свого
ближнього, як самого себе," - сказав Ісус (Матвія 22:39).
Ми можемо виразно тут бачити "золоте правило," що
ціллю покликання є не святість, а любов. Святість перед Богом
є даром Євангелія, вже заснованим Христом. Любов до ближнього
є вимогою Закону. Святість перед Богом є Його вільним нам
подарунком у Його Сині, одержаним вірою. Тож християнин живе
завжди в свободі і в ярмі водночас: у досконалій свободі наскільки
це може нова людина, але і в ярмі, відповідно до старого Адама.
Апостол Павло пише: "Ви, браття, на волю покликані, але
щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю
служити один одному! Бо весь Закон в однім слові міститься:
"Люби свого ближнього, як самого себе!" (Галатів
5:13-14).
Новій людині не потрібен закон, але він потрібен старому Адамові.
Нова людина завжди живе в Христі, а отже живе, щоб любити
інших. Старий Адам завжди живе для себе, а отже він знавець
в галузі себелюбства. Ісус Христос перевертає наше вроджене
себелюбство! "Люби свого ближнього, як самого себе"
(Матвія 22:39).
Але наш Господь - не диктатор; Він - наш Спаситель. Він -
не поліцейський над душею; Він - лікар душі. Те, що Він каже
нам робити, Він нам дає те робити (Римлян 7:25). Те, що Він
заповідає, тим Він нас забезпечує. Як і Добрий Самарянин,
який пролив оливу і вино на рани побитого чоловіка (Луки 10:29-37),
так і наш Господь Ісус Христос приносить нам ліки небесні.
Зруйновані, побиті і в синцях ми не маємо надії і життя в
цьому світі. Але наш прославлений Господь нас врятував. Не
лише на Голгофі, але знову і знову у Його церкві Він продовжує
щедро роздавати цілющі ліки Своєї любові. Проливаючи оливу
і вино Свого Святого Слова і Таїнств, Він відновлює нас до
життя і здоров'я, а тоді каже: "Ідіть і робіть так само".
Він - набагато більше для нас, ніж просто приклад. Тому, що
Він нас полюбив аж до хреста і смерті, Ісус Христос надає
нам більше, ніж настанови; у Його товаристві є реальна присутність
Його любові (Матвія 28:20).
І ми так само перебуваємо в товаристві нашого Господа сьогодні
в церкві. Те, що Ісус обіцяв Своїм учням у ніч, коли Його
зрадили, є правдою і для нас: наша любов один до одного є
насправді Його любов'ю в дії! "Хто приймає Мого посланця,
той приймає Мене; хто ж приймає Мене, той приймає Того, Хто
послав Мене... Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного!
Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!" (Івана
13:20,34).
СВЯТЕ,
СВЯТІ ЛЮДИ, СВЯТЕ ЖИТТЯ
Інколи ціла тема освячення може спантеличувати. Як християнські
люди, ми визнаємо, що все, що ми маємо, є безкоштовним подарунком;
ми не можемо заробити Божої любові. Але, водночас, нас покликано
бути діяльними в любові. Яка ж Божа роль, запитуємо ми, а
яка наша? Де закінчується Божа відповідальність і де починається
наша?
Той же Бог, що кличе нас до Своєї сім'ї пасивною вірою, кличе
нас і до активного партнерства з Ним у покликанні. Християнське
покликання передає любов Христову у дію в цьому світі. "Люби
свого ближнього, як самого себе" (Матвія 19:19). Зрештою,
Бог не потребує нашої любові, але її потребують наші ближні.
Тут, у цьому світі, ми маємо вільний вибір здійснювати діла
любові для нашого ближнього, як партнери Божі в Його творчій
роботі. Перед своїми ближніми християнин є виконавцем того,
що Отець хоче здійснити у світі.
Перед Богом християнин не виконавець, а отримувач. Любов не
входить на небеса; тільки віра входить на небеса. Отже, в
наших взаєминах з Богом, ми перевіряємо своє покликання перед
дверима, ми залишаємо поза собою всю людську любов і діла
й цілковито покладаємося на Божу любов у Христі. Ми не можемо
вибирати вічне життя; ми отримуємо його, як дар. У питаннях
небесних вільної волі нема: вибір застосовується лише в земних
питаннях. Як нове творіння у Христі, християнин вибирає любити
ближнього Христовою любов'ю. Але ця любов не наша. Охрищені
в Христа, ми зодягнулися у Христа (Галатів 3:27). Він є Тим,
Хто простягає любов через нас ближньому.
Таким чином, формула християнського життя є дійсно дуже простою.
Оскільки ми святі люди в Христі, ми ведемо святе життя (Римлян
8:5-6). Ми очищуємося через святі речі Божого Святого Духа,
а саме через Слово і Таїнства. Наша святість утримується і
підтримується в щоденному житті через ці ж святі речі. Коли
ми віримо Божому Святому Слову, ми ведемо побожне життя відповідно
до нього. І все ж таки життя християн не є насправді їхнім
власним; це життя, в якому живе Ісус Христос, а через Нього
і всі, що належать до Нього вірою: "І живу вже не я,
а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, - живу
вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого
Себе" (Галатів 2:20). Пасивні у вірі, активні в любові.
Це Божа любов у дії; це правдива християнська святість.
ДАР
СВЯТОСТІ
Отже, християнство не є способом життя. Воно - саме Життя.
Тобто християнство є Життям Святої Трійці, що дано і подароване
нам Божою Святою Церквою, щоб Він міг збирати до Себе святих
людей (Левит 19:2). Це життя започаткувалося з усієї вічності
Богом Отцем, воно здійснилося в часі спасенним ділом Бога
Сина, і воно дарується сьогодні Богом Святим Духом, коли Він
посилає Святе Слово і Таїнства, щоб освячувати - "робити
святими" - тих, яких Він кличе Євангелієм і просвітлює
Своїми дарами прощення, життя і спасіння (Ефесян 1:11-13).
ЖИТТЯ
НАВИВОРІТ
Ключем до святого життя є своєрідне життя навиворіт. Тобто,
нас названо грішниками, виправданими благодаттю через віру
в Христа, щоб бути саме тими, ким нас Бог проголосив бути:
Його святими людьми. Це означає, що нас покликано жити поза
собою. Самі по собі ми - грішники. Але в Христі ми - святі,
або ж святі люди. Тож ми більше не живемо в собі, але поза
собою. Ми живемо в Христі вірою і в нашому ближньому любов'ю.
Ісус Христос є нашим Життям. Він також - наше Виправдання
і Освячення. Тобто Він - наша праведність, наша святість і
наше викуплення. Нас не лише проголошено праведними перед
Богом через віру в Нього, але нас очищено Його і Святим Словом
і Таїнствами, щоб ми жили перед Ним і в праведності, і в чистоті
протягом усіх наших днів (1 Коринтян 1:30).
Живучи завжди в Христові, ми знаходимо Життя в усій його повноті
нині і по віки віків.+
Частини
цієї статті передруковано з книги "Помирати для життя",
"Сила прощення" [Сен Луїс, Міссурі, США: Видавництво
- Конкордія, 1994р., використано з дозволу.
|
