Хрищення
немовлят
ДИВОВИЖНА ІСТОРІЯ
Від
початку історії Нового Заповіту з першої П’ятидесятниці
(Дії 2:38-39) до наших часів постійно і безперервно вселенська
церква охрищує дітей.Цілі
сім’ї (юдеїв, напів-прозелітів і язичників) охрищувались
дванадцятьма апостолами Христа (1 Коринтян 1:16; Дії 11:14;
16:15; 16:33; 18:8), і це про-довжувалось у всіх поколіннях
їх нащадків.
ЦЕ РОЗПОЧАЛОСЯ ДАВНО
Полікарп
(69-155 р.р.), учень апостола Івана, був охрищений немовлям.
Це дозволило йому сказати під час тортур: “Вісімдесят шість
років я служив Господу Ісусу” (Мученик Полікарп 9:3). Юстин
Мученик (100-166 р.р.), представник наступного покоління (Апологія
1:15), близько 150 р. писав: “Багато чоловіків і жінок, які
були учнями Ісуса з дитинства, залишалися чистими до шестидесяти
чи семидесяти років”. У праці “Діалог з юдеєм Трифо” він стверджує,
що Хрищення є обрізанням Нового Заповіту. Іриней (130-200)
приблизно тридцять років по тому, у 185 р. н.е. (Проти єресі,
II, 22:4), пише, що Ісус “прийшов, щоб спасти всіх Собою —
всіх, говорю я вам, хто через Нього відроджений для Бога —
немовлят і дітей, хлопчиків і підлітків, а також старих”.
(Продовження на наступній сторінці)
ЦЕРКОВНІ
СОБОРИ І ТВЕРДЖЕННЯ АПОЛОГЕТІВ
Такі
висловлювання можна знайти у таких представників наступних
поколінь, як Ориген (185-254) та Кіпріан (215-258), які висловили
одностайну думку, виголошену на соборі у Карфагені у 254 році,
шістдесят шість учасників якого засвідчили: “Ми не повинні
нікого позбавляти Хрищення і благодаті Божої ... особливо
новонароджених і немовлят...” До цього собору Оріген писав
(Коментарі до Послання до римлян, V, 9): “З часів апостолів
церква мала традицію охрищувати навіть немовлят. Адже ті,
кому було довірено божественні таємниці, знали, що у кожній
людині є тілесна потворність гріха, яку необхідно змити водою
і Духом”. В іншій праці Оріген стверджував (Проповідь з Євангелія
від Луки 14): “Немовлята повинні бути охрищені для відпущення
гріхів”. Відповідь Кіпріана єпископу Фіду, який писав йому
про Хрищення немовлят, ще чіткіша: “Чи повинні ми чекати восьмого
дня, як це роблять юдеї для обрізання? Ні, дитина повинна
бути охрищена якнайшвидше після народження” (До Фіда 1:2).
Щоб попередити непорозуміння і неправильне тлумачення цього
питання сільськими єпископами, не такими освіченими як інші,
а також недосвіченими у вірі єпископами, 16-й собор у Карфагені
ясно свідчить: “Якщо хтось говорить, що новонароджене немовля
не потребує Хрищення ... нехай буде підданий анафемі”.
СВІДЧИТЬ СВЯТИЙ АВГУСТИН
Августин
(354-430 р.р.), змальовуючи свій час (De Genesi ad Literam,
X:39), проголошує: “Традиція нашої матері-церкви охрищувати
немовлят не повинна ... вважатися марною, про неї потрібно
думати не інакше, як про апостольську традицію”.
Далі він говорить (III De Anima): “Якщо ви хочете бути християнином,
то не думайте, не говоріть і не навчайте, що немовлята, які
помирають до прийняття Хрищення, можуть отримати пробачення
прабатьківського гріха”. І ще (Послання XXVIII до Єронима):
“Людина, яка говорить, що немовлята, які вмирають без прийняття
Христового Таїнства (Хрищення), відживлені з Христом, протирічить
апостольській проповіді та засуджує всю церкву, яка спішить
охрищувати немовлят, оскільки вона [церква] твердо вірить,
що вони не можуть іншим чином бути оживленими з Христом”.
У той час єпископи давали пастирям і дияконам детальні настанови
щодо Хрищення немовлят. У 517 році сім єпископів зібралися
в Героні (Кателіна) і сформулювали десять дисциплінарних правил,
обов’язкових для церкви Іспанії. П’яте правило стверджує,
що “... коли немовлята, які пропонуються для Хрищення, хворі,
... належить охрищувати їх навіть у день їхнього народження...”,
і це правило було обов’язковим для дотримання (Роберт Робінсон,
Історія Хрищення, Лондон: томас Нотт, 1790, с. 269).
Є ПРЕЦЕДЕНТ
Згадана
традиція, яка існувала і на Сході, і на Заході, практикувалась
у Християнстві протягом похмурого періоду Середньовіччя. Зазвичай
дитину охрищували в перший тиждень життя, але у випадку хвороби
Хрищення проводилось негайно, у день її народження. Прикладом
цього може бути напис 260 року після Різдва Христового, знайдений
у північній Африці (Inscriptiones Latinae Christianae Veteres,
II, 4429-A):
Arisus in pace
natus ora sexta
bixit supra scriptas VIIII
Він
означає, що померла дитина була охрищена через дев’ять годин
після народження. Така практика Хрищення в перші дні життя,
а при необхідності — відразу після народження, була усюди
прийнята серед більшості протестантів, а також у Римській
Католицькій і Східній Православній церквах в кінці 1800-х
років.
КАТАКОМБИ:
ДИВОВИЖНІ ДАНІ
Свідчення
літературних писань отців церкви, церковних апологетів і соборів
стосовно Хрищення немовлят у перші віки християнської ери
стверджуються знахідками у підземеллях і місцях захоронень
Середньої Азіїі, Африки і Південної Європи. Далі наводяться
епітафії, що датуються 200-ми роками після Різдва Христового,
з могил маленьких охрищених дітей. Між іншим, належить зазначити,
що не знайдено християнських епітафій, складених раніше 200-х
років.Таким чином, свідчення про Хрищення немовлят з’являються
одночасно з появою перших християнських надмогильних написів.
Написи на надмогильних каменях дитячих могилок у тому столітті
містять знаки і символи, які дають змогу зробити висновок,
що мова йде про охрищених немовлят. Напис латинською мовою
на надмогильному камені, що датується приблизно 200-м роком,
у п’ятому рядку містить слова “Раб Божий”, які засвідчують,
що дитина, якій на день смерті виповнився один рік, два місяці
і чотири дні, була вже охрищеною.
В музеї Риму зберігається фрагмент напису на могильному камені
дитини, померлої в дуже малому віці. Ймовірно, у день смерті
їй не було ще й місяця. Цей напис свідчить, що дитина була
охрищеною. Про неї говориться, як про “dulcissime nate” (ILCV
1:1520), що буквально перекладається, як “благословенно омита”.
У Римському музеї Латерна зберігається напис грецькою мовою,
який свідчить про релігійну належність батьків. Він такий:
“Я, Зосим, віруючий від віруючих, спочив тут, проживши 2 роки,
1 місяць і 25 днів”.
Цим же часом датуються надмогильні камені з могил, в яких
поховані діти різного віку — від одинадцяти місяців до дванадцяти
років, що прийняли “термінове Хрищення”. Оскільки писання
отців церкви, які датуються третім століттям, повідомляють
нам, що християни охрищували своїх дітей немовлятами, ми повинні
зробити висновок, що ці термінові Хрищення приймалися дітьми
нехристиян. Самі написи також підтверджують це припущення.
У Римських катакомбах Прискілли є вказівка на термінове Хрищення,
прийняте хлопчиком Апроніаном, якому було один рік і дев’ять
місяців, в результаті чого він помер віруючим. Той факт, що
на Хрищенні наполягала бабуся, робить досить ймовірним припущення,
що батько дити Флорентій був язичником. Це припущення підтверджується
явно язичницьким формулюванням першого рядка напису, який
не має аналогів серед тих християнських епітафій, які збереглися.
Таким чином, напис на надмогильному камені Апроніана є доказом
місіонерського Хрищення 21-місячної дитини нехристиян. Напис,
про який іде мова, свідчить:
Присвячується
тому, хто відійшов у інший світ. Флорентій зробив цей напис
на честь гідного сина Апроніана, який прожив один рік, дев’ять
місяців і п’ять днів. Оскільки його щиро любила бабуся, вона,
знаючи про неминучість його смерті, попросила церкву, щоб
дитина пішла з цього світу віруючою.
ЄДИНИЙ
ОПОНЕТ ХРИЩЕННЯ НЕМОВЛЯТ — ЄРЕТИК
Протягом
п’ятнадцяти віків, від часів земного служіння Христа до Протестантської
Реформації, єдиним помітним противником охрищення немовлят
був Тертулліан (160-215 р.р.), єпископ Карфагена у Африці.
Формально він заперечував несправедливість покладання на хресних
батьків відповідальності за дітей язичників, які приєднуються
до церкви; але справжні причини його заперечень лежать набагато
глибше. Він вважав, що гріховність починається з миті “зрілості
душі”, тобто “на чотирнадцятому році життя,” і що “це виганяє
людину з раю невинності” (De Anima 38:2). Це повністю виключає
віру в прабатьківський гріх.
Така точка зору, які й інші неправовірні погляди, привели
Тертулліана у 207 році до навернення у монтанізм. (Разом із
зреченням інших фундаментальних християнських вчень, монтанізм
заперечує повну зіпсованість і грішність людської природи).
Крім єретичних поглядів Тертулліана, які привели його до відходу
від Християнства, єдиним аргументом проти Хрищення немовлят
протягом перших п’ятнадцяти віків християнської ери може бути
думка, яка панувала серед християн в середині 300-х років,
коли віруючі перебували у страху перед чиненням гріхів після
Хрищення. Ця єретична думка, яка приймала Хрищення дорослих
лише на смертному ложі, не була проти самого Хрищення немовлят.
Цікаво, що представники цієї єресі визнавали термінове Хрищення
як немовлят, так і дорослих, при загрозі смерті!
ПОЯВА ПЕРЕХРИЩЕНЦІВ І ЇХНІ ВІДКРИТІ
ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ХРИЩЕННЯ НЕМОВЛЯТ
До
1520-х років християнський світ не стикався з відкритими запереченнями
Хрищення немовлят. Вперше це сталося під впливом таких радикальних
реформаторів, як Томас Мюнцер, який протистояв як релігійній,
так і цивільній владі. Прибічники Монцера заперечували прабатьківський
гріх і винність людини в її схильності до гріховних дій до
досягнення нею “свідомого віку”, коли вона сама може відповідати
за свої вчинки. Хоча у Святому Письмі немає підстав для такої
точки зору, значна кількість швейцарських, німецьких і голландських
теологів прийняли докази перехрищенців. Але ця точка зору
була настільки образливою для правовірних християн, що Римська
Католицька, Лютеранська і Реформаторська церкви одностайно
зреклися її. Відмова від Хрищення немовлят була образою для
християн усіх поколінь, що жили з часів заповіді Христа (Матвія
28:18-20) охрищувати всіх, незважаючи на вік.
НОВЕ ЖИТТЯ В ХРИЩЕННІ — ОБІТНИЦЯ
ДЛЯ ЛЮДЕЙ
БУДЬ-ЯКОГО ВІКУ
Хто
наважиться обмежити прояв благодаті і милості Божої лише молоддю
і дорослими? Якщо Іван Христитель міг сповнитися Святого Духа
в утробі матері (Луки 1:15), якщо Ісус сказав: “Хто ж спокусить
одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було,
коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити
в морській глибині” (Матвія 18:6), і якщо апостол Петро міг
сказати у день П’ятидесятниці: “Бо для вас ця обітниця, і
для ваших дітей” (Дії 2:39), то який простий смертний наважиться
проголосити цей милостивий дарунок недійсним чи заборонити
його виконання для майбутніх поколінь?
Якщо цілі родини филип’янського в’язничного сторожа, Лідії,
Корнилія, Криспа-коринтянина і Стефана з Нового Заповіту охрищувалися
і ставали дітьми Божими, то це свідчення, без сумніву, дане
їм назавжди.
Святе Письмо не обмежує лише дорослими коло людей, для яких
призначений дар спасіння Христа, а пропонує його усім грішникам,
в тому числі немовлятам, тому ми охрищуємо немовлят! Історія
Християнства підтверджує, що так чинили всі попереднні покоління.
Свідомі віруючі не зволікають з Хрищенням своїх дітей, щоб
ті якнайшвидше могли прийняти дар відродження, з вдячністю
приймаючи слова апостола, що стосуються і дорослих, і дітей:
“Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!”
(Галатів 3:27 ).+
—
Деннис Кастенс та Йонас Калванас
|
