ПАСІТЬ СТАДО БОЖЕ

Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з’явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір. А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави (1 Петра 5:1-4).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!» (1 Петра 1:1, 2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, декілька років тому один із читачів західного видання «Бритіш віклі» написав такого листа: «Шановний пане! Я зауважив, що церковні служителі вважають, що проповіді - дуже важливі і приділяють їхньому написанню надто багато часу. Я відвідував служби Божі упродовж останніх тридцяти років досить регулярно, і якщо я підрахував вірно, то я прослухав не менше від 3 тисяч проповідей. Але я приголомшений, бо жодної з них не пам'ятаю. Може наші священики повинні витрачати свій час на щось таке, що приносить більше користі? Щиро ваш… (підпис)»

Цей лист викликав цілу бурю сердитих листів. Люди підтримували священиків і критикували їх до того часу, допоки один із листів не закінчив дискусії. У тому листі було написано: «Дорогий пане! Я одружений уже упродовж 30 років. Всі ті роки я їв. І я підрахував, що з'їв приблизно 32, 850 сніданків, обідів і вечер приготованих в основному моєю дружиною. Раптом я виявив, що не пам'ятаю меню обідів. І все-таки ті страви мене живили. У мене склалося стійке враження, що без них, я давним давно помер би. Щиро ваш… (підпис)».

Сьогодні, дорогі брати і сестри, у нашій парафії Усіх святих велична подія. Сьогодні ординується до пастирського служіння, випускник нашої Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії, магістр богослов'я, диякон нашої Церкви, брат Віктор Хаустов. І сьогоднішній текст, який обраний для проповіді якраз і зосереджується на тому, що очікується від пастиря і чому пастир має такі обов'язки, а також на тому, що буде вкінці.

Апостол Петро, а через нього Святий Дух, сьогодні звертається до пастирів, а особливо до брата Віктора: «пасіть стадо Боже, що у вас». Дорогі друзі, дорогий брате Вікторе, пам'ятаймо, що люди у Церкві - це стадо Боже, це - Господня отара, це - народи власності Божої (1 Петра 2:9).

Раніше вони, як і ми всі належали дияволові, бо ми всі, через прабатьківський гріх, народилися у гріхах, як це сповідує цар Давид: «Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Псалом 50:7). Ми всі були відступниками від Бога, ми всі зійшли з правдивої Дороги, і всі ми блудили манівцями неправди та гріхів. І якби не Бог, то ми у гріхах помирали би і були би приреченими до вічних мук у вогняному озері, де «плач і скрегіт зубів!...» (Матвія 8:12).

Апостол Петро пише, що він співпресвітер, тобто співпастир пастирям першого століття і також він є свідком Христових страждань. Замість наших вічних мук, замість нашого страждання Бог Син вибрав страждати замість нас. Він зодягнувся у нашу плоть, яку Він творив на шостий день створення світу. Але на відміну від нас Ісус Христос народився без жодної плями, а чи вади гріха. Він - святий і безгрішний, праведний і досконалий приніс Себе в жертву за наші гріхи.

Він - правдива людина і тому Він міг принести Себе в жертву. Він - правдивий Бог і тому Його жертва є досконалою і її достатньо за гріхи усього людства, за гріхи ваші, за гріхи мої, за гріхи всіх-всіх людей. Апостол Петро був свідком Христових страждань, Його бичування, розп'яття на хресті і страдницької, але святої смерті. Окрім того Апостол Петро відрікся від Свого Господа, Який страждав за нього. Тож Апостол Петро добре знає, що таке гріх, а особливо гріх відступництва від Бога. Петро був не тільки свідком Христових страждань, але й співучасником слави Христового воскресіння.

Зауважте, дорогі християни, дуже значиму відмінність між цими двома важливими словами: свідок страждань і співучасник слави. Лише Христос міг страждати за наші гріхи. Наші страждання, наші добрі діла, наші намагання насправді нічого не варті у ділі викуплення нас від влади диявола, гріха та смерті. Ми можемо лише дивитися на те, як Христос зі Своєї святої божественної любові приносить повну заплату за наші гріхи. Тому ми - лише свідки Христових страждань. Він усе робить за нас, на нашому місці і для нас.

Але ми є співучасники Його слави. Бо все це Він зробив для нашого спасіння, для нашого виправдання і для нашого майбутнього воскресіння. Тому Апостол Петро пише, що він - «співучасник слави, що повинна з’явитись». Тобто він, як і ми - звичайна смертна та грішна людина, викуплена та виправдана Христом, і він чекає воскресіння мертвих і життя будучого віку у час повернення у повній славі Спасителя Христа, як ми сповідуємо це в нашому Нікейському Символі віри.

Саме це послання: про наш гріх, про наше спасіння самою вірою в Христа без наших діл і кличе проповідувати Святий Дух через Апостола Петра пастирів, і зокрема нашого улюбленого брата Віктора Хаустова. Господь хоче, дорогий брате у Христі, щоби ви пасли стадо Боже, отару людей Його в Харкові, «Колись ненарод, а тепер народ Божий», що були «колись непомилувані, а тепер ви помилувані» (1 Петра 2:10), служити всім нам, що маємо вічне життя в Божому Царстві в Ім'я Христа і винятково заради Нього.

Господь Святий Дух через Апостола Петра спонукає всіх пастирів, а сьогодні особливо нашого дорогого брата Віктора: «Наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому». У часи Старого Заповіту служіння Аааронівського священства було спадковим. Служіння ж Заповіту Нового, Заповіту установленого Христом во плоті, є добровільним. Ніхто до цього служіння не може бути змушеним, до такого служіння спонукає лише віра в Христа, нашого єдиного Спасителя від гріха.

Та любов, яку до нас виявив наш Отець небесний, те як Він піклується про нас щодня, те як Він виявив про нас найбільше піклування через Сина Свого Ісуса Христа, Який добровільно пішов на Голгофу, спричиняє так само добровільне служіння сучасних пастирів, вдячних Богові за дар Спасіння. Нагляд за отарою, за Божим народом чиниться не із під палки, не з під нагайки, а в радості духа, щиро виконуючи те, до чого закликає Тимофія Апостол Павло: «Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться. Але ти будь пильний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благовісника, сповняй свою службу» (2 Тимофія 4:2-5). Дорогий брате Вікторе, робіть цю роботу добровільно, по-Божому з великої любові до харківської отари.

Апостол Петро далі нагадує нам, і особливо сьогодні дорогому братові Вікторові, що пастирське служіння має виконуватися «не для брудної наживи, а ревно». Апостол Павло пише до Тимофія, а також застерігає кожного християнина: «Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання. Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов'ю, терпеливістю, лагідністю!» (1 Тимофія 6:10-11). Наймити працюють за гроші. А пастирі служать отарі. Для пастиря не матеріальна винагорода є головною річчю, а духовний стан, духовний добробут його отари. Тому справжні пастирі, і це особливо хай стосується нашого брата Віктора, служать не для того, щоби набити собі кишені будь-яким чином, але ревно, з любов'ю до Бога, відповідально піклуючись про кожну ввірену їм душу, за яку помер на Голгофському хресті Спаситель.

Далі Святий Дух Господь вживає такі слова, описуючи пастирське служіння: «?е пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір». Бажання до панування є одним із наслідків гріхопадіння. Таке бажання було навіть серед Апостолів Христових до П'ятидесятниці. Мати Апостолів Івана та Якова підійшла до Христа з дуже низьким проханням. Вона сказала, звернувшись до Сина Божого: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч один, і ліворуч від Тебе один».

Відповідь Христа Спасителя, дорогі брати і сестри, є повчальною для всіх нас. Господь каже: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Матвія 20:21, 25-28).

Господь прийшов і послужив нам. Він служить нам і досі. Він хоче, щоби пастирі Його отари також не панували на отарою, вимагаючи служіння самим собі, але служили Божому народові, насамперед Євангелієм у Слові і Святій Вечері, проповідуючи Закон і Євангеліє і годуючи вірників Христових правдивими тілом і кров'ю Спасителя у хлібі та вині у Господній Вечері на прощення усіх наших гріхів.. Господь хоче від усіх пастирів, а сьогодні ці слова звернені особливо до брата Віктора, щоби ми були для стада за взір, щоби інші люди через наше служіння дякували Богові, і самі хотіли так само поводитися і допомагати своїм ближнім.

Дорогі брати і сестри, останні слова звернуті до кожного з нас, і особливо до пастирів: «А коли Архипастир з’явиться, то одержите ви нев’янучого вінка слави». Від нас вимагається по великому рахунку лише вірності Христові, вірності Головному Пастиреві, Ісусові Христові. Від пастирів вимагається вірно годувати отару Євангелієм. Це треба робити, навіть якщо через тридцять років хтось напише листа в газету, що він не пам'ятає жодної проповіді пастиря. Але це не так важливо. Важливим є те, що все здійснює Христос, що заради Нього усі наші гріхи прощено, і що буде збережена Його Євангелієм наша віра. І що Він повернеться і дасть всім нам вічне життя. І ми одержимо нев'янучі вінки слави і життя вічне у Його святому Царстві. А до того часу, благослови, Боже благодатний на вірне пастирське служіння нашого дорогого брата Віктора. Заради Христа, Архіпастиря нашого, Сина Твого. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь. (1 Петра 5:10, 11).