ХРИСТОВА ЛЮБОВ ЗАВЖДИ З НАМИ

Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім! (Римлян 8:35-39).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7)

Дорогі брати і сестри, маса теле і радіопередач обговорюють тему любові. Любов є настільки важливим предметом людського життя, що про неї написано безліч творів і знято масу кінофільмів. Одного разу кількох дітей питали про те, що таке любов. Одна дівчинка відповіла: «Любов – це коли мама читає вечірню казочку і… не пропускає жодної сторінки».

Любов для тієї дівчинки є почуттям сповненим уваги і бажанням донести все, що ту дитину цікавить без пропусків. Адже нам прикро відчувати «пропуски» любові в нашому особистому житті, правда ж? Як часто ми самі відчуваємо брак любові від інших людей. Як часто ми переживаємо біди, зневагу, біль, а інколи і відверте переслідування від інших людей!

Але з іншого боку… Чим є все-таки для нас любов? Як часто ми, дорогі друзі, пропускаємо щось важливе саме тоді, коли наші рідні і близькі і навіть звичайні перехожі на вулиці якраз потребують тієї уваги, безумовного піклування, потребують нашої любові?

Хіба не звучать часто нам докором слова Заповідей нашого Бога, які ми читаємо в Євангелії від Св. Матвія (22:37-40): «Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять».

Гріх спотворив наше уявлення про любов, учинивши нас егоїстами. Диявол спокушує нас любити самих себе. Світ розвинув цілу індустрію розваг про любов, які нічого спільного з правдивою любов’ю не мають і продовжують штовхати людей, які захоплюються масовою культурою у обійми гріха, сатани та смерті, підмінюючи поняття любові розпустою, марнославством і розставляючи капкани на людей, що водяться плоттю, як і на тих, які думають, що любов це просто поспівчувати, але не простягнути руку допомоги, не підставити плече, не нагодувати голодного, не напоїти спрагненого, не зодягнути нагого і не провідати хворого та ув’язненого. Це – наш гріх. Це відсутність нашої любов. Власне кажучи, це вияв нашої нелюбові, того старого чоловіка, який вкоренився у нас ще від часу нашого зачаття.

Наше сумління докоряє нам за цей гріх. Але ми знаходимо стільки виправдань для того, щоб сумління просто замовкло! Не замовкає лише Бог. Сьогодні Його слова ще раз виявляють нам Його гнів на гріх відсутності любові.

Дорогі брати і сестри, для нас, нажаханих Законом сумлінь, для нас, людей, які також відчувають брак любові у собі і від ближніх, Бог виявляє сьогодні прекрасні слова втіхи. Для цього Господь Святий Дух використовує Свого Апостола, святого Павла.

Апостол задає всім нам риторичне питання: «Хто нас розлучить від любови Христової?» І Святий Дух дає нам відповідь. Страждання, каже Він в оригіналі грецькою мовою, не може нас розлучити від любові Спасителя. Правдивий Бог Син Сам стався правдивою людиною для нас, щоб перейти усі можливі страждання заради нас. Він, святий так сильно нас полюбив, що взяв на Себе не лише людську плоть, але й на своє безвадне і святе тіло, узяв усі наші гріхи і провини, і поніс їх на Голгофського хреста, щоб там будучи зневаженим людьми і покинутим Самим Богом, Своєю кров’ю обмити нас від гріхів наших і смертю Своєю подолати нашу смерть.

Утиск не розлучить нас від любові Христової. Нас можуть тиснути обставини світу. Нам спокою може не давати дияволи, нас можуть переслідувати люди, але Христова любов до нас залишається незмінною. Апостол Павло в листі до коринтян так пише про християнський досвід: «У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з’явилося в нашому тілі й життя Ісусове» (2 Коринтян 4:8-10). Бо ніхто і ніщо не може нас відділити від Христової любові. Бог сильно нас любить. Він нас любить так палко, як не може нас любити ніхто у світі. Він завжди поряд із нами.

Нагота, голод, ці часті супутники переслідувань, воєн і розрух не можуть відділити нас від Христа. І в наготі, і в голоді Він любить Свою Церкву. Старозаповітній Церкві так говорив Господь: «Не через численність вашу понад усі народи Господь уподобав вас та вибрав вас, бож ви найменші зо всіх народів, але з Господньої любови до вас, і через додержання Його присяги, що присягнув був вашим батькам, Господь вивів вас сильною рукою, і викупив тебе з дому рабства, з руки фараона, царя єгипетського» (Повторення Закону 7:7, 8). Ми викуплені, ми виправдані Богом винятково через Його любов до нас у Христі і заради Христа. І ця Христова любов з нами навіть у найбільшій скруті.

Ні мечі, ні концтабори, ні будь-яка інша небезпека не можуть нас відділити від любові Христової. Бо воскреслий Христос, Христос живий з пробитими руками і ногами, з проколотим боком, стає заслоною між нами і мечем, між нами і небезпеками, простягаючи Свої люблячі, пробиті римськими цвяхами руки, і в час, навіть коли меч проб’є наше тіло, Він візьме нашу душу до Своєї небесної домівки.

І перемога все-одно буде за нами. Бо причина нашої перемоги – розп’ятий, воскреслий і люблячий Господь. Над смертю Він здобув повну перемогу. Він воскрес – воскреснемо і ми. Тому Апостол торжествує: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив.»

Хай нас зневажають через Христа. Хай нас уважають за таких, хто буде умертвлений, убитий, як овечка приречена на заколення. Але, але, але! Навіть у своїй смерті ми перемагаємо Тим, хто нас полюбив. Бо смерть над нами влади немає. Вона подолана. Наша фізична смерть є звичайними дверима до Божого Царства. Як про це співається у Писанні: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Коринтян 15:55-57).

Апостол Павло далі сповідує: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» Смерть є лише дверима до нового виміру життя у Христовому Царстві. Життя є контрольоване Христом і в Ньому Він нас постійно супроводжуючи, повторюючи нам про Свою любов до нас у Своєму святому Слові, вливаючи до нас Свою божественну любов, причащаючи нас Своїми правдивими тілом і кров’ю, на прощення наших гріхів, на життя вічне із Ним у Його Царстві. Дорогі брати і сестри, через цю тайну Причастя, Спаситель Христос перебуває в нас реально, правдиво у всій Своїй величі та любові. Що ж може нас відлучити від любові Божої у Христі, коли Сам Христос перебуває в нас через Свої святі тіло та кров?

Анголи служать нам, бо Христос нас любить. Диявол і всі його нукери обмежені Його могутністю і ні на мить не здатні захитати Христової любов до нас. Земна влада попри її зухвальство змушена виконувати волю Христову і вкінці зрозуміє Хто реально творить історію.

Теперішнє, дорогі брати і сестри, перебуває в Його руках, а майбутнє належить Йому, живому Божому Синові, Який царює з Отцем і Святим Духом. Ми можемо думати про вишини, в яких літають літаки і космічні апарати, про глибини, в яких потонули тисячі людей, але ніщо у світі не відлучить нас від Божої любові у Христі.

Для нас фізична розлука – трудність. Для нас розлука тіла і душі – горе. Але навіть тут Божа любов присутня. Бо для цього Божий Син стався людиною, щоб навіть у найбільшій біді бути з нами, взяти нас до Себе і останнього дня воскресити з мертвих для вічного життя у Його Царстві.

І якщо, дорогі друзі, ми порівняємо людське життя із книгою, то в цій книзі нашого життя не буде жодної сторінки без любові Христової. Він нас любить. І хай Господь нас усіх поблагословить, щоб любов ця завжди була взаємною. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Римлян 16:24).