Дата: 20 квітня 2006 р. (Великий Четвер)
Тексти: Вих. 12:1-14; 1 Кор. 11:23-26; Ів. 13:1-17, 34
Місце: м. Київ

ПЕРШІСТЬ У СЛУЖІННІ

Для зручності читачів текст з Євангелія від Івана 13:1-17, 34 тут не наводиться. Він вживається у тексті проповіді.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, американська історія розповідає про випадок, що стався одного разу із Вашингтоном. Їдучи верхи на коні і маючи на плечах накидку, яка прикривала його генеральські погони, він побачив команду солдатів, яка марно намагалася підняти колоду. Солдатами командував капрал, який раз за разом, стоячи непорушно біля них віддавав команди працювати дружно. Оскільки солдати колоди підняти не могли, Вашингтон спішився, разом із солдатами взявся за колоду і вже разом вони її швиденько перенесли на потрібне місце. Повернувшись до капрала, він спитався, чому той не допоміг солдатам. Чоловік відповів: «Сер, ви що не бачите, що я капрал?» Вашингтон покірно зняв свою накидку і промовив: «Так, сер. Я бачу, що ви – капрал, але я хочу, щоб ви побачили, що я – генерал.» Дорогі друзі, чи ми самі не нагадуємо часом такого собі капрала, який тільки і командує: «Раз, два, взяли!?»

Сьогодні наш Євангельський текст, дорогі у Христі, навчає про служіння не просто визначної людини. Сьогодні нам Святий Дух через Євангеліє оповідає про служіння нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. У той останній вечір земного служіння Божий Син знову звертає увагу Своїх учнів і нас із вами на декілька важливих уроків. Один із з них це те, що у нас є грішна природа, яка відмовляється бути слугою іншої людини. Наша гріховна природа, яку ми отримуємо в спадок ще з часів гріхопадіння в Едемі хоче поводитися як капрал із оповідання про Джорджа Вашингтона. Їй байдуже до страждань інших людей. Їй байдуже до втоми, що її мають ближні. Їй байдуже до тягарів і хвороб. Щойно вона отримає капральські лички на погони, як одразу прагне панувати над іншими, хто таких повноважень не мають. Таке панування є наслідком гріха і саме є гріхом.

Інший важливий для нас урок: Син Божий, зовсім не такий як ми. Він воплочений, народжений Бог. Він – без гріха. Його любов є досконалою. Він не прийшов, щоб панувати, хоча за Своєю природою Він – Цар над царями. Він прийшов служити. У такому служінні не було би потреби, якби нам через гріхи не загрожувала смерть, якби на нас у засідці постійно не чигав диявол. У такому служінні не було би потреби, якби суспільство довкола нас не прагнуло би полонити нашу увагу безбожними речами і відвести нас від Бога геть.

Але так не є. Тому Син Божий, Який любить нас досконало, приходить у цей світ, стає під Закон і досконало виховує його на нашому місці. Він служить абсолютно, Він служить досконало, Він служить віддано і з любов’ю кожній людині, яка того потребує, бо Він так нас любить.

«Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх. Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується.» Учні, певно, дивуються. Адже до цього часу Ісус нічого подібного не робив. Так, Він зцілював хворих. Коли в Петра хворіла теща, то Господь зцілив її і вона зготувала для них чудову страву. Так, Він зцілював померлих, а в домі Марти, яка любила Господа і Апостолів, Він завжди мав чудовий банкет. Так Він створював їжу, наповнював неводи рибою, але ніколи не відмовлявся зайти до грішного мужа в гостину, щоб проповідувати там Євангеліє.

А тут Син Божий підперізується для серйозної роботи. В руках у Нього рушник, а потім наливши до вмивальниці води, починає по черзі мити ноги учням. Всі збентежені. Що це означає? Петро, апостольський спікер, який від імені учнів був визнав Христа Месією, сказавши: «Ти Христос, Син Бога Живого!» (Мт. 16:16) тут відчуває потребу запротестувати. «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Чи думав тоді Господь: «Ох, Петре! Твої емоції, твоя поквапливість і твій меч ще покажуть себе за кілька годин серед оливкового саду у Гетсиманії, а потім і в домі первосвященика. Не в собі шукай сили очищатися. Не в собі!?»

Але чи ми не думаємо часом, як Петро? Не треба мені цього, Господи. Не мий мені ніг, а краще віднови мені царство в Ізраїлі або ж, як для щирих українців – в Україні. Дай справедливість, можливо дай Україні членство в ЄС? А особливо дай нам достатку, щоб нам ніколи не бракувало грошей дожити до наступної зарплати і пенсії, розвивати свою справу, вчитися тощо?

«Ісус відказав і промовив йому: Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш.» Як часто ми розуміємо речі лише в ретроспективі, коли дивимося на минуле і бачимо, як мудро вів нас Господь. І як часто, коли ми чогось не розуміємо ми разом із Петром протестуємо проти марних, непотрібних, а то і неприйнятних на нашу думку, учинків Божих, як і Петро: «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Ох, як любимо ми наказувати Богові! Зроби те, зроби це! Але не розуміємо, що ми можемо лише просити. І навіть у випадку прохання ми, як маленькі діти, небагато розуміємо із того, що нам потрібно.

А Він, ласкавий і люблячий наш Творець лагідно нас повчає. Настановляє, докоряє, а інколи і дисциплінує. Так і з Петром. «Ісус відповів йому: Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною.» Все – просто. Якщо тебе не вмиває Син Божий, ти не маєш вічного життя. Можеш зариватися в печери на схилах Києва, можеш постити по п’ять-шість разів на рік, змінюючи м’ясо на рибу, а сметану на олію і навпаки, але якщо тебе не вмиє Син Божий, ти не маєш вічного життя. Можеш не одружуватися і носити чорний одяг, не голитися і не вдягати прикрас, якщо ти – жінка, але якщо ти не вмитий, або не вмита Ісусом Христом, - Царство Небесне для тебе закрито. В Псалмі (126:2) про це чудово написано: «Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!» Тобто людині вмитій Христом.

Це Євангеліє Петро починає розуміти. І тому «до Нього проказує Симон Петро: Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову!» Ось так ми буває діємо: із крайнощі – в крайність, як і Петро. Нам мало того, що Бог проголошує нас чистими самою вірою в Христа. Нам хочеться додати щось ще від себе, наприклад, добрих діл, або ще чогось екстравагантного, що виходить за Слово Боже. На це Господь відповідає: «Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі. Бо Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі.»

Юді не допомогло би навіть, якби Ісус для нього створив басейн і занурив в басейн його кілька разів підряд. Юда не вірив у Христа. Тому він не був чистим. Господь обмив ноги всім учням, але дехто так і залишився з брудними ногами. Назовні всі були чистими. Ісус Свою роботу виконав досконало. Весь пил, назбираний їхніми ногами дорогою до верхньої світлиці був змитим. Але гріхи змиваються лише кров’ю Христа. І та кров застосовується до нас лише вірою. Юда віри на мав. Його все єство відкидало Христову заслугу. Він не вірував. Він не був чистим. Він не розуміє дій Христа. Він не розуміє слів Христа. Його ноги назовні чисті, насправді залишаються брудними. З такими у Царство Боже не ввійти. Без віри навіть біля Божих людей і біля Самого Христа думки Юди крутяться довкола грошей, прибутків і політики.

Але повернімося знову до нашого Євангельського тексту. Тут ми читаємо: «Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив. Поправді, поправді кажу вам: Раб не більший за пана свого, посланець же не більший від того, хто вислав його. Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!..»

Господь дає останній урок із цього обмивання ніг. Він каже, що ми віруючі в Нього, народжені у купелі Святого Хрищення, обмиті кров’ю Спасителя, пролитою Ним на Голгофі, ми повинні служити один одному, як і Він нам учинив і продовжує чинити постійно. Хіба що ми як сержант вважаємо себе за більших від генерала, або раби, які вважають себе більшими за панів своїх або посли, які вважають себе більших за Президента. Коли ми знаємо це, коли ми чинимо це, коли ми служимо один одному, то Спаситель каже, що ми – блаженні, тобто, ми тоді – щасливі, коли ось так, у вірі в Христа, служимо один одному.

Мине ще зовсім трощки часу і скінчиться Пасхальна вечеря. Споживши ягня і скуштувавши вина, правдиве Ягня Боже, Агнець Ісус Христос, запровадить Святу Вечерю. Він даватиме хліб і казатиме: «Їжте. Це є тіло Моє.» Він даватиме Своїм учням чашу з вином і казатиме: «Пийте – це є кров Моя Нового Заповіту, що за вас проливається на прощення гріхів. Це робіть на спомин про Мене.» Потім буде молитва в саду Гетсиманському, незборний сон учнів, поцілунок Юди, ганебна втеча тих, хто клявся у вірності Христові, катування Єдинородного Сина Божого у домі Його ж таки первосвященика, знущання над Царем у намісника, розп’яття на Голгофі, агонія під нестерпним тягарем гріхів цілого світу зібраних на одне єдине Ісусове тіло, кров яка лилася і змивала їх геть із нас, і страшна смерть.

«Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла» (Дії 2:24). І у Своєму воскресінні Він продовжує служити нам. Він служить нам як Вічний Божий Син, як Бог всемогутній, всезнаючий і всюдисущий. Він заступається за нас. Він нас водить. Він нам допомагає в кожній життєвій ситуації. Він піклується про нас, як про Своїх любих дітей, друзів, братів і сестер. Він прощає нам гріхи наші. Він служить нам у Слові. Він купає нас у Хрищенні. Він годує нас Своїми святими та правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині, щоб наші гріхи було прощено, щоб наша віра була покріпленою, щоб ми були зміцненими і щоб ми воскресли до вічного життя і перебували у Царстві Божому із Ним розп’ятим і воскреслим, люблячим Христом повіки. Він нас любить. І Він хоче, щоб ми любили один одного. Він каже нам сьогодні: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» Блаженні ті, що люблять Бога. Блаженні ті, що люблять своїх ближніх. Це – ознака віри у Христа, в Ім’я Якого ми прощені. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! Любов моя з вами всіма у Христі Ісусі, амінь! (1 Кор. 16:23, 24).