НЕ ПЛАЧ! ВСТАНЬ!

«І сталось, наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач! І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з’явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм! І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні» (Луки 7:11-17).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого, Йому слава на віки вічні, амінь! (Гал. 1:3-4) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли новина про загибель “Титаніка» досягнула берегів Англії, то сцену перед конторою компанії пароплавства було важко описати. Родичі та друзі пасажирів «Титаніка» заполонили вулицю навпроти контори і вчитувалися у повідомлення, що раз за разом виносилися на вулицю на великій дошці з написом «Врятований» або «Загинув.» Радість наповнювала серця тих людей, які знаходили імена своїх родичів на дошці «Врятований» і біль, сум, горе наповнювали душі тих людей, що втратили своїх рідних і друзів.

Сьогоднішній текст з Євангелія описує нам подію, яка теж має в собі почуття радості і суму, горя і розради. У вдови із міста Наїн помер син. Він був одинаком, єдиною дитиною своєї матері. Більше в не нікого не було. В неї не було чоловіка, який би підтримав її у цю важку годину або в якісь інші дні, коли ми всі потребуємо підбадьорення і підтримки. А тепер у цієї бідної вдови помер і син. Які тяжкі удари впали на її голову! Перше чоловік, а тепер ось і син, єдина втіха та надія на старість. Вона залишилася зовсім без сім’ї. У неї була радість, коли вона виходили заміж. Вона мала гарні плани на майбутнє. І вони почали збуватися тоді, коли в неї народився син. А тепер вона знову одна після двох тяжких втрат – смерті свого чоловіка і єдиної дитини. Тепер у неї сум, горе, біда, сльози і безвихідь, яка часто вражає нас, коли ми стикаємося зі смертю. Смерть не знає ані милосердя, ані співчуття. Так само цього милосердя не має світ. Як і не має його диявол. Через гріх, який увійшов з гріхопадінням наших прабатьків, світ став сповненим гріха, світ став немилосердним і ворожим до Бога та до його творіння.
Сьогоднішній текст із Євангелія нагадує нам про нашу головну проблему гріх і про наслідок цієї проблеми – смерть. Вдова народилася у гріхах, як і ми всі. Вона втратила свого любого чоловіка. А тепер вона втратила і свою єдину дитину, яку плекала і любила та з якою пов’язувала своє майбутнє. Сьогоднішній текст нагадує нам про ті біди, які ми переживаємо. Але наш текст сьогодні нагадує нам і про велику втіху та надію, які ми всі маємо. Ця втіха і надія – Ісус Христос.

Похорон закінчив би свою процесію у сльозах та голосінні на кладовищі, якби на дорозі похорону не став Ісус Христос. Юнака, єдиного сина враженої горем вдовиці поклали би в гріб і там закрили би, якби на дорозі цієї процесії не став би інший Єдиний Син, Син Божий. Для того, щоб ходити вулицями міст і сіл, для того, щоб вийти на зустріч горю вдови із Наїна, Він Сам стався правдивою людиною. Як написано: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли» (Гал. 4:4, 5).

Божий Син, через Якого сталося все творіння, і без Якого нічого не сталося, вийшов назустріч похоронній процесії, бо Він бачив зовсім інше майбутнє цієї нещасної матері та її померлого сина-одинака. У сьогоднішньому Євангелії ми читаємо, що «як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: Не плач!» Господь – Господь милосердний. Ми можемо бути байдужі, спостерігаючи за горем інших людей. Але Господь не такий. Господь – святий. Отже Він – милосердний.

Дорогі брати і сестри, як часто навіть коли ми виявляємо співчуття, ми обмежуємо його винятково своїми словами? Але Бог не такий як ми, Він – досконалий. Ісус – правдива людина, але в Ньому немає і каплі гріха, бо Він також – досконалий і святий Бог. Тому Його милосердя – повне, досконале і святе. Тому Він підходить до матері, що вражена горем і каже їй: «Не плач!» Що це за слова такі в час похорону? Хіба вони доречні? Хіба Сам Господь не плакатиме в час смерті Лазаря, Його друга? Але тут слова Господні – дієві. Як написано: «Бо сказав Він і сталось, наказав і з’явилось.»

Читаємо далі: «І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились.» Носі підкоряються Господу. Вони іти далі не можуть. Біля них зупинився Ісус Назарянин, правдивий Бог і правдивий чоловік. Про Нього написано в Посланні до євреїв (4:15): «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.» Ісус співчуває вдові. Ісус співчуває носіям мар, бо і їхнє серце крається від горя самотньої жінки. Ісус співчуває всім слабостям нашим, усякому нашому горю, усякій нашій біді. Він – наш Первосвященик. Він – Божий Син. Він – наш Спаситель.

Далі Ісус промовляє ще одне речення: «Юначе, кажу тобі: встань!» Що було би, дорогі у Христі, якби ви промовили такі слова в час похорону? Такими словами, ви певно ще більше вразили би почуття матері померлого та його родини. Але не такий Ісус. Він має владу прощати гріхи. Він має владу над суботою. Він має владу над смертю. Він – Начальник життя. Тому Він каже: «Юначе, кажу тобі: встань!»

Реакція на Боже Слово – миттєва. Завжди, я повторюю, завжди відбувається те, що каже Бог, як написано: «Бо сказав Він і сталось, наказав і з’явилось.» Ісус сказав і так сталось. Він наказав і мертвий юнак ожив, як написано: «І мертвий устав, і почав говорити.» Яким подивом і радістю переповнилося серце матері! Яким подивом і страхом наповнилися серця натовпу, що безуспішно намагався цю бідну вдову утішити до цього часу! Написано: «А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з’явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!» А Ісус, Великий Пророк, передає сина померлого та воскреслого бідній матері. Він зглянувся над горем удовиці. Він змилосердився над нею. Він став на дорозі смерті її сина. Він воскресив його винятково через Свою невимовну любов до людського роду. Тепер юнак міг далі хвалити Бога, допомагати своїй матері, дожидатися старості та ділитися Євангелієм із усіма своїми ближніми. Бо «Розійшлася ця чутка про Нього [Ісуса Христа] по цілій Юдеї, і по всій тій країні.»

Ісус став на дорозі похорону, похорон завершився воскресінням. Так завжди було в час земного служіння Христа. Ісус Христос і похорон – речі несумісні, бо Ісус так нас любить, що віддав Себе на розп’яття на Голгофському хресті. Там, узявши всі наші гріхи на Себе, Він обмив їх Своєю кров’ю так що сьогодні ми проголошені виправданими в Ім’я Ісуса, Сина Божого, Який воскрес на третій день по Своїй святій смерті. Своєю смертю Він подолав нашу смерть. Своїм воскресінням Він проголосив наше майбутнє воскресіння до вічного життя у безконечному Царстві Божому.

Ісусове земне служіння завершилося Його вознесінням на сороковий день по Його славні воскресінні. Сьогодні, коли ми ховаємо наших рідних і близьких, ми не бачимо, як Ісус видимо не підходить до трун і не каже цих двох чудових слів: «Не плач!» і «Встань!» Але ми чуємо Євангеліє живого воскреслого Христа, Який перебуває поміж нас.

І Він уже став на дорозі нашого гріха, як написано: «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:5). Сьогодні Ісус стає на дорозі між нами і дияволом, як написано: «І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті! Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, бо це тінь майбутнього, а тіло Христове» (Кол. 2:13-17). Диявол не сміє вас більше оскаржувати, бо його звинувачення проти нас знищено Божим Сином на хресті.

Ісус також стоїть на дорозі між нами і смертю, як Він і стояв на дорозі, коли несли ховати сина наїнської вдови. Як написано: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:55-57). Ісус воскресив сина вдови з Наїна. Ісус воскресив Лазаря. Ісус воскрес з мертвих, заплативши повну ціну за наші гріхи. Ісус воскресить нас Останнього дня, коли Він повернеться у повній славі. У той час не буде натовпу людей на вулиці, які товпитимуться у надії почути добру новину про своїх близьких. Сьогодні ми чуємо слово: «Не плач!». Але ще мине трохи часу і ми всі почуємо слово воскреслого Христа: «Кажу тобі, - вставай!» Тоді з нами буде Ісус і ми будемо жити у Його Царстві. А сьогодні Він з нами у Своєму Слові, яке звіщає нам прощення усіх наших гріхів. Сьогодні Ісус запрошує нас причащатися Своїми святими тілом і кров’ю на прощення наших гріхів і на життя вічне. Ісус з нами. Ісус – всередині нас. Тому вічна смерть не має влади над нами, але ми маємо вічне життя. Заради Ісуса. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим, браття! Амінь. (Гал. 6:18).