Радіопередача на 18 жовтня 2002 року.
Добрий вечір дорогі радіослухачі!
В ефірі радіопередача Української Лютеранської Церкви "Лютеранська Хвиля".
Благодать Вам та мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти!
Сьогодні до вашої уваги ми пропонуємо проповідь пастира Маріупольської громади Української Лютеранської Церкви Вадима Колесника під назвою "Заради нашого спасіння". Текст для проповіді знаходиться в Євангелії від Св. Апостола Матвія 25:14-30.

Касета.

Існує така приказка - закопувати талант в землю. Ми часто намагаємось підбадьорювати один одного використовувати саме той талант, який ми маємо і який нам слід розвинути, щоб приносити користь іншим, допомагаючи та служачи їм.
Те, що ми допомагаємо розвинути ці таланти іншим, можна прирівняти до дерева, за яким доглядає садівник - він його садить у вигляді саджанця, вносить до його коріння добрива, поливає його, підпушує землю для кращого проникнення вологи, повітря та поживних речовин. Садівник дбає про те, щоб з часом він з цього дерева міг зібрати плід. Але, коли він приходить після того, як дерево виросло і вже може дати плід, але не знаходить там жодного плоду, він розчаровується, тому, що він зробив усе необхідне, щоб це дерево давало плід, створюючи всі умови для цього. Якщо це повторюватиметься рок за роком, це древо садівник зрубає. Таким же самим чином і в нас - ми намагаємось шукати таланти, які нам дано для того, щоб цим служити іншим людям і в нас є вагома причина так робити. Про це наш сьогоднішній Євангельський уривок.
Пан, від'їжджаючи, щоб не пропало його майно дав його своїм рабам, для того, щоб вони вклали це майно в прибуткову справу, щоб він потім по приході своєму, міг мати користь з того, що він дав рабам Своїм. Що мають раби? - Це люди, найняті кимсь іншим, свого власного, окрім .шкіри вони нічого не мають, тому, що їх повністю забезпечує господар. Рабом можна бути в різних господарів: в жорстоких та злих, в добрих та милосердних. Господар цієї притчі є добрим і милосердним. Він роздав своє майно рабам за своєю благодаттю, згідно своєї волі, так, як він вважав за потрібне. Не раб вказує, що йому потрібно давати, а господар сам дає, як забажає. Раб, який вказує господарю, що тому потрібно робити, а що - ні, є непокірним рабом і він заслуговує на покарання.
З чим кожен з нас прийшов у цей світ? - Чи ми вже принесли з собою повний гардероб одягу, чи може ми вже все знаємо і все вміємо? Ні, ми приходимо у цей світ лише із одним - із життям, яке потрібно поховати в смерть, для того, щоб народитися наново. Тому що те життя, яке ми маємо не є достатнім, воно приводить до смерті. Тому що це життя - життя гріха, життя повстання, жорстокості, гніву, злоби. Хоч всі ці риси і не можуть виявитися з ростом дитини, але все це присутнє, і все це бачить Бог, який дав цьому малюкові життя. Бог називає нас Своїми рабами і краще бути Божим рабом, ніж рабом гріха, яким ми і приходимо у цей світ.
Бог є тим паном, який роздав дари своїм рабам, тому що сказано, що нам дана благодать в міру дару Христового, який піднявся на висоту, набрав полонених і людям дав дари. Апостол Павло досить часто згадує, що він - раб Ісуса Христа, що він - раб Божий і це не дивно, тому що всі вміння, всі старання і всі заслуги, які він має - він має винятково через Божу благодать, через Божу схильність до нього. Бути рабом в Хрисгі, означає бути вільним по-справжньому, тому що коли людина знаходиться під владою чогось іншого, а не Бога, то вона є невільником, та вимушена робити саме те, що їй говорить власна плоть, гріх, диявол і нічого іншого. Будучи Божим рабом, ми вільні обирати те, що ми бажаємо, обирати між добром, та злом, тоді як будучи рабом гріха, людина може лише грішити, обирати зло, тому що критерієм добра є Бог, а така людина яка не народжена наново вона не може обирати добро бо не знає що є в дійсності добром. Тому апостол Павло і говорить, що він раб Христа Ісуса, тому що він може обрати і інший, легший шлях для себе, але не може так зробити, бо знає, ким він був, і що заслуговував за своє життя, тому він з вдячністю виконує те, на що Господь постановив його - благовістити про Ісуса до усіх до кого його пошле Господь. Всемогутній не милує його через його власні заслуги, через те, що він щось зробив, що вразило Бога. Все, що він робив - було життя гріха, життя за законом жорстокого і гнівного Бога, намагаючись своїми власними зусиллями покращити свої стосунки з Ним. Чи не таким же самим чином ми поступаємо, коли починаємо говорити, що наш сусід кращий за нас, що все навколо несправедливо що так багато було дано цьому сусідові, а мені мало, я хочу більше ніж в нього, або принаймні стільки ж. Ми підіймаємо питання справедливості. Ми гадаємо, що все навколо нас не справедливо, що Бог не справедливо розподілив Свої дари людям давши один багато, іншим мало. Чи не пригадуєте хто подібним чином мислив? Так, це персонаж з сьогоднішньої притчі - невірний та лукавий раб. Господар розподілив Своє майно як Йому було завгодно. Коли ви приносите подарунки дітям своїм, ви даєте їм приблизно порівну. Коли поруч з вашими дітьми стоять Їхні друзі, вам не зручно буде обділити їх, давши цукерки лише своїм дітям. Розподіл здійснюється згідно вашого бажання, а не від того, яку цукерку забажала сусідська дитина. Це ваша воля, ви даєте своє, яке ви самі придбали, і ви в праві робити з цим те, що самі бажаєте. Чи не так? Діти просто повинні вам сказати - дякую. Це буде найкращим, що ви очкуватимете від них. Подяка за ваш дарунок говорить їм про їхню залежність від вас батьків, про те, що ви піклуєтесь про них. Господар дав своїм рабам таланти. Отримавши їх, перші два раби скористалися ними, тому що вони знали що це може пропасти якщо це не вкласти в прибуткову справу. Що це за прибуткова справа? Це те, що ми робимо заради нашого ближнього, заради його добробуту як вдячність за той талант який ми отримали від Господа. Спостерігаючи наші дії, нашу поведінку, люди, яким ми слугуємо дякуватимуть Отцеві Небесному за те що Він послав нас до них, до тих хто в потребі, кому необхідна допомога, і отже самі можуть стати віруючими через наші дії. Все те, що ми маємо, всі наші вміння та здібності які ми маємо ми не заробили, це дарунок Божої благодаті для нас. За звичай, коли хтось отримує дарунок, то за нього дякують тому добродію який подарував цей дарунок, намагаючись чимось віддячити за дарунок. Саме так зробили перші два раби цього господаря, вони, щоб не пропадав дарунок, почали його використовувати щоб він приніс іншим користь, та прославив господаря. Ми, отримавши кожен свій талант, також повинні використовувати його з вдячністю не дивлячись на те, що в когось більше талантів ніж в нас. Це не суть, дивитися за тим в кого скільки талантів. Суть в тому, щоб використовувати їх, виявляючи Божу доброту та милосердя до інших людей своїми дарами слугуючи їм. Тому що Христос сплатив за наше життя Своєю хресною смертю, щоб через Його смерть ми могли жити, та служити Своїми дарами Отцю Небесному. Ви можете сказати, що ваші знайомі, які далеко не віруючі, але які знають добру половину заповідей Божих, вони намагаються робити добро, допомагати усім кому можна, та чим можна. Слід зазначити, що є велика різниця між тим, коли робить добрі діла християнин, і коли їх робить не християнин, тобто не віруючий. Господь бажає щоб люди робили добрі діла. Однак, Він не просто хоче щоб ми їх робили. Він в першу чергу хоче, щоб ми їх робили за вірних причин. Щоб причина, яка спонукає нас робити добро не була зі страху покарання, чи через те, що без добрих діл ми не будемо на небесах. Господь хоче, щоб ми це робили винятково з вдячності, того, що нас було посаджено в благодатну землю, і що усі поживні речовини ми отримуємо від Нього, Він нас зрощує, дає нам усе необхідне для зросту. Він кличе нас до церкви щоб ми чули про Його роботу щодо нас, про те, як Він турбується про нас даючи нам життя в Сині Своєму Ісусі Христі завдяки якому, ми стали Господніми вибраними, улюбленими святими. І те, що Письмо називає нас як в цій притчі рабами, так це не для образи, а для того, щоб показати нам привілей того, що ми є Божими рабами, тими, кого Господь обрав в Ісусі, тих, за кого Він пролив свою кров на хресті, тих, кого Він омив смертю своєю для того щоб ми вмерли для того життя з яким. ми прийшли у цей світ як тільки вийшли від матері своєї, та почали жити іншим життям, яке до вподоби Богові. Це життя є життям в Христі так, що ми не робимо усім добро заради нашого спасіння, але робимо добро на основі того, що ми вже спасені через смерть Ісусову на хресті. І ми знаємо, що наш Господь не є пан, який збирає там де не розсипав, жне де не сіяв. Саме так думав раб невірний та лукавий, який побоявся робити щось добре, хоча знав Бога лише як Суддю, як того, хто прийде судити людей, і щоб йому не дісталось те, що цей раб міг заробити, він заховав той дарунок, який йому дав пан. Хіба це вдячно з нашого боку, коли Бог за своєю благодаттю дає нам дарунки які ми абсолютно не заслуговуємо, щоб ми ними користувалися приносячи плоди, таким чином придбаючи інші таланти, приводячи інших людей до віри в Христа, а ми цим не користуємося. Це важливо пам'ятати для кожного з нас тому що лише завдяки Христові, ми маємо Божу благодать. Божу схильність. Божу милість по відношенню до нас а потім вже, ми можемо служити Богові згідно з тими здібностями, якими Він нас обдарував. Тому що навіть роблячи добро нашому ближньому, ми лише як інструмент, бо через нас це добро згідно Своєї благодаті робить Господь Бог для того щоб і ближнього привести до віри, до життя яке має сенс, яке сповнене надії, яке не піддається кризам нашого сьогодення, тому що ці кризи допомагає пережити йому віра в Христа, віра в те, що це життя тимчасове, а на нас чекає інше життя яке є вічне, без розчарувань та незгод. І це життя, яке на нас чекає, заслужив для нас Христос Своїм життям, стражданнями, смертю на хресті, та воскресінням. Тому, своїм життям, життям віруючих, ми повинні показувати іншим справжню цінність нашого виконання добрих діл які спрямовані лише як вдячність Богові за Його дарунок невимовної цінності для усіх нас зроблений в Христі. Пам'ятаймо також, що як садівник доглядає за деревами та дбає про те, щоб кожне з них отримало достатню кількість добрива, води, слідкує щоб комахи не зашкодили деревам, бо це може зіпсувати плоди, або взагалі дерево не дасть плоду, то так само Господь доглядає і за нами. Він дав нам усе необхідне для того" щоб ми зростали, для того, щоб ми могли приносити плід, щоб ми могли заробляти інші таланти, і ми ці таланти маємо. Ми маємо чим працювати, тому що Господь кожного з нас обдарував, тому будьмо вдячними за Його дари, та пам'ятаймо, що за ці дари треба дати звіт, щоб ми не ховали їх як раб невірний та лукавий, а намагалися виявити та послужити цим для інших людей щоб через нас Господь працював в серцях та думках людей навертаючи їх до віри через яку вони отримали б спасіння. Амінь

Шановні радіослухачі. Ви слухали радіопередачу Української Лютеранської Церкви "Лютеранська Хвиля". У ній прозвучала проповідь пастира Маріупольської громади Української Лютеранської Церкви Вадима Колесника під назвою "Заради нашого спасіння". Богослужіння в цій громаді відбуваються щонеділі о , за адресою:

Наші передачі слухайте щоп`ятниці о 21:45 за Київським часом на хвилях радостанції "Промінь". Якщо у вас виникли запитання або побажання, якщо ви хочете знати де і коли відбуваються Богослужіння в громадах Української Лютеранської церкви, або ж якщо ви бажаєте навчатися в Заочній Біблійній школі, надсилайте листи на адресу редакції: 01001, Київ, абонентська скринька 289, "Лютеранська Хвиля"

Редактор програми пастор Юрій Фізер.
Режисер та оператор Катерина Кулєшова.

Благодать зо всіма вами!