Радіопередача на 11 січня 2002 року.

Добрий вечір дорогі радіослухачі!

В ефірі радіопередача Української Лютеранської Церкви "Лютеранська Хвиля".
Благодать Вам та мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти!
Сьогодні до вашої уваги ми пропонуємо проповідь пастора Львівської громади Української Лютеранської Церкви Олександра Сімашка під назвою "Чи визнаєте Ви себе грішником". Текст для проповіді знаходиться в Євангелії від Матвія 8:5-13.
Касета.

Що роблять люди, щоб розсмішити одне одного? Розповідають веселі історії, анекдоти, пишуть гумористичні оповідання, виступають з концертами і т.п. Це дуже потрібно усім нам, бо сміх, як вважають, продовжує людське життя. Кожна психічно нормальна людина має почуття гумору, сміється сама і здатна розсмішити іншого.
І хоча не кожен з нас може писати так смішно як Задорнов чи Жванецький, дуже часто ми, не помічаючи того, досягаємо набагато більшого успіху. Я кажу набагато більшого тому, що ми змушуємо сміятися не просто більшу аудиторію слухачів, але самого Бога з усіма ангелами небесними.
Як це може бути? Дуже просто. Хочете почути Божий сміх, - розкажіть Йому про те, яка ви добра людина. Хочете щоб ваша молитва залишишась без відповіді? Коли молитесь, пригадайте, скільки добра ви зробили іншим, який у вас гарний характер, як добре про вас говорять інші люди, яке майже безгрішне життя ви провадите.
Тоді ваша молитва буде точно як молитва фарисея в храмі, де він стояв з високо піднятою головою і вихваляв себе перед Богом. Він залишився без виправдання, пішов додому ні з чим. Бог та анголи сміялися з його гордині і самовпевненості.
Мабуть ніхто з нас не хоче бути таким як той фарисей, ми не хочемо, щоб Бог сміявся у відповідь на нашу молитву, відвертаючись від нас. Але якщо ми будем достатньо чесними, то мусимо визнати, що на питання: " Як часто ви порушуєте Божі заповіді, чи визнаєте ви себе грішником?", - нам одразу хочеться виправдатись.
Ми одразу думаємо не про те, де ми порушили, а про те, де ми виконали, де дотримались. Найперше, про що ми думаємо, не те, які ми погані, а про те, які ми добрі. Ми одразу шукаємо власні заслуги в тому, що ми нікого не вбили, нікого не пограбували, нічого не вкрали і т.п. Бо ж навпаки, ми стараємося жити чесно, бути добрими до інших, і через це, ми не такі вже й великі грішники. Не так вже й сильно ми образили Бога, а тому сподіваємося, Він милостиво простить нам наші дрібні помилки.
Бо, як нам здається, ми є достатньо добрими, щоб Господь не був до нас дуже суворим. Нехай Він карає інших, безбожників, злочинців, ми ж бо не такі як вони.
Можливо ми не завжди говоримо усе це вголос, але для Бога це і не потрібно. Він знає наші думки, сміється з них, хоча це і не приносить Йому радості чи задоволення. Тому ми не можемо чекати на оплески з небес та схвальні вигуки, скоріше у відповідь нам буде мовчання. Тому не стараймося роз-смішити Бога, розповідаючи Йому, які ми добрі. Сміх не продовжує Божого життя, бо Він і так живе вічно.
Краще звернутися до Євангельської історії про оздоровлення Ісусом слуги римського сотника. Тут ми знайдемо приклад правильного стану душі, правильної молитви, спасаючої віри.
Не так багато зустрічалося хороших людей на земному шляху нашого Господа. Римський сотник був одним з них. З того, як змальовує його Матвій та Лука, ми бачимо, що він був справді добрим чоловіком. Він був розумним, хоробрим, рі-шучим, бо інакше ніхто не доручив би йому командувати сотнею вояків.
Він був відданим імператору, чесним і відповідальним. В сотника були друзі і навіть представники юдейської старшини ставились до нього з прихильністю і повагою. Як пише св. Лука, юдеї прийшли до Ісуса просити допомоги для сотника, говорячи: Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить народ наш та й для нас синагогу поставив.
Крім необхідної твердості і прямоти характеру, в сотника було добре серце, що могло співчувати болям і стражданням іншої людини, навіть, якщо це був його слуга. Сотник не тільки мав владу, але відчував також і відповідальність за доручене йому Богом, - чи то солдати, чи то слуги. Добре сотникове серце змусило його зробити те, на що не погодився б можливо ніякий інший римлянин, - переступивши через власне почуття гідності, просити про допомогу в єврейського вчителя, хоча про Нього й говорили усі, що Він пророк, і творить чудеса.
Якщо хтось думає, ніби сотник був таким добрим від природи чи завдяки вихованню, то помиляється. Сотник мав щось, що зробило його життя таким, що спонукало його діяти саме так, а не інакше. Христос одразу визначив, що то було. " Поправді кажу вам,- сказав Ісус про сотника, - навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!"
Сотник мав віру в Бога Ізраїля, він також чекав на прихід Спасителя, і його віра не була мертвою, але живою. Вона при-носила плоди, діючи через любов до Бога і до ближнього. Перший плід, який принесла віра сотника, ми бачимо в його проханні. Він прийшов до Ісуса благати, або ж молити про допомогу для свого слуги. Слуга був тяжко хворий, усі доступні засоби повернути йому здоров'я не змогли.
Але сотник не викинув слугу геть і не став байдуже чекати, поки той помре в муках. Віра проганяє з людського серця байдужість, а любов до ближнього спонукає до дії. Сотник зробив найкраще. Він молився до Ісуса за свого ближнього. Ця молитва була почута, і через те, що вона йшла без краплі сумніву, з повною вірою і довірою до Ісуса, ця молитва принесла одужання нещасному.
В Святому Письмі багато прикладів молитви за потреби інших людей, коли через віру тих, хто молилися, Бог допомагав тим, за кого молилися. Господь заповідає нам молитися за всіх людей, і за друзів, і за ворогів, бо таку молитву Він радо вислуховує і дає відповідь на неї.
Другий плід віри сотника можемо бачити в стані його душі. Покірність, смиренність, усвідомлення власної гріховності, негідності, відсутність найменьшої гордині, надія тільки на милість Ісусову.
Здається, сотник міг би сказати про себе: " Я не такий вже й поганий чоловік, живу побожно, навіть до слуг добре ставлюся. Люди мені довіряють, юдейські старшини мене поважають. Я не якийсь балакун. Кожен може бачити доказа моєї доброти, - синагогу, збудовану на мої гроші. Я багато доброго роблю для цього народу, не такий суворий до них, як інші римляни. Тому цей чоловік з Назарету був би невдячним, якби не допоміг мені.
Замість таких пихатих, гордих слів, чуємо з уст сотника зовсім протилежне, коли Ісус погодився піти і уздоровити хворого: " Не достойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, - і видужає мій слуга".
На відміну від багатьох сучасних християн, цей римлянин розумів, що прихильність чоловіка, який прийшов від Бога, як казали про Ісуса, не можна купити ні власним добрим характером, ні добрими ділами, ні збудованою синагогою. Усе це в очах Божих не має ніякої вартості, коли в серці немає страху Божого і любові до Нього.
Бог не бере хабарів, Його неможливо підкупити, Його не-можливо зробити боржником. Навіть якщо ви ногою відкриваєте двері до кабінету Папи Римського, і збудуєте десять таких храмів, як собор св. Юра у Львові, це не робить Бога вашим боржником, не змушує Його виписати вам перепустку на небеса чи простити найменьший ваш гріх, чи вислухати вашу молитву.
Лицемірний піст та цитування Святого Письма також не робить з лицеміра християнина. Бо Бог не дивиться на зовнішнє, але на внутрішнє, просто в серце. І свою думку Гос-подь ясно висловив через ап.Павла у 1-му Кор: " А тепер я на-писав вам не єднатися з тими, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п'я-ниця, чи хижак, - із такими навіть не їсти!"
Коли сотник прийшов до Ісуса, він думав не про те, чи він є досить добрим, щоб Христос вислухав його, а про те, наскільки негідним, недостойним він був звернутися до Ісуса з молитвою про нещасного слугу. Сотник бачив усю свою гріховність, глибину свого падіння, і з цієї глибини в покаянні дивився на Ісуса очима віри.
Сотник сподівався тільки незаслуженої уваги, незаслуженої милості, і сильно вірив у могутність слова Христового. Він прагнув чути це слово, бо знав, що за словом Ісуса, у самому слові, криється сила самого Бога. Сотник розумів, що той, хто має від Бога таку владу, як Ісус із Назарету, не мусить заходити в дім грішника, щоб перемогти хворобу. Досить лише промовити слово. Сотник вірив у це і покладався на Ісуса цілим серцем.
" Іди, і як повірив ти, нехай так тобі і станеться", - була відповідь Господа на молитву розкаяного, покірного, віруючого серця.
Не існує іншого способу отримати щось від Бога. Не має значення про що ми просимо; про прощення гріхів чи про здоров'я рідних, про захист від нещастя чи про допомогу у складанні іспитів. Тільки віра робить молитву прийнятливою. Тільки покаяння і покірність прикрашають наші серця. Не існує нічого іншого ні в нас самих, ні в світі, що відкривало б нам шлях до небес. Лише віра в Ісуса як Спасителя, лише надія на Нього.
Бо ж Він Сам сказав: " Я- дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене."
" Усе Писання Богом надхнене і корисне до навчання",- пише ап.Павло у листі до Тимофія. І справді, Євангельська іс-торія про Ісуса та римського сотника багато навчає нас про гріх, добрі діла, віру та молитву. Дякуємо Богові, що Він дав нам Святе Письмо, з якого ми можемо навчитись щось такого, про що навіть і не здогадувався сотник.
Він не знав, як сильно Бог полюбив світ, що Ісус, до якого він молився, є Єдинородним Сином Божим, що прийшов у світ якраз для того, щоб узяти на Себе весь бруд людських гріхів і понести кару замість грішників. Сотник розумів, що згідно закону, єврей не міг увійти в дім язичника, бо став би тоді ритуально нечистим.
Але Христос прийшов не просто увійти в помешкання грішника, але через Духа Святого оселитися у самому серці грішника, очистити його душу і тіло, перетворивши це тіло на храм Духа Святого, на храм Божий.
" Як хто любить Мене, той слово Моє брегтиме, і Отець Мій полюбить Його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього", - сказав Господь. Христос хоче через віру оселитися в кожному серці, бути царем у кожному людському житті, дати усім свої благодатні дари.
Немає для Ісуса такого гріха, за який Він не страждав би, який Він не міг би простити. Тільки людська невіра робить прощення неможливим. Тільки невірство, самовпевненість, покладання на власні заслуги ведуть до прокляття. І лише віра відкриває шлях на небеса і приймає щедрі Божі дари.
Тож коли ми через нашу слабку віру чи недостатнє розуміння розповідаємо Богові, які ми добрі є, спочатку Він, можливо, сміється. Коли ми кажемо як виконуємо Його заповіді, як дотримуємось обрядів, як робимо добро ближньому, чи яку велику роботу виконуємо в церкві, чи якою довірою та пошаною ми користуємось серед людей, чи яке в нас добре серце і т.п., - коли ми хвалимо себе, Бог терпить, бо Він довго-терпеливий. Він терпить, чекаючи, коли ж ми перестанемо хвалити і любити себе, а натомість станемо славити та любити Ісуса.
Бог чекає нашого каяття, бо це є вірний спосіб наповнити радістю небеса. Господь Ісус ясно говорить про це: " …кажу вам, радість буває в божих ангелів за одного грішника, який кається… на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятьдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!"
Ніхто не може слухати без кінця одну й ту ж історію, якою б смішною вона б не була. Так само і Бог не буде без кінця просто сміятися з думок і молитов засліпленого гординею серця. Коли ж Йому набридне, Він може забути про таку людину назавжди. Але каяття, навіть сто разів на день, ні-коли не набридає Господу, наповняючи Його Отцівське серце радістю.
Щира молитва віри є приємною для Господа і дуже корисною для нашого життя, яке триватиме вічно. Заради Ісуса Христа. Амінь.

Шановні радіослухачі. Ви слухали радіопередачу Української Лютеранської Церкви "Лютеранська Хвиля". У ній прозвучала проповідь пастора Львівської громади Української Лютеранської Церкви Олександра Сімашка під назвою "Чи визнаєте Ви себе грішником ". Богослужіння у цій громаді відбуваються щонеділі о за адресою вул Кушевича 1 у приміщенні БК ім. Гната Хоткевича.
Якщо у вас виникли запитання або побажання, якщо ви хочете знати де і коли відбуваються Богослужіння в громадах Української Лютеранської церкви, або ж якщо ви бажаєте навчатися в Заочній Біблійній школі, надсилайте листи на адресу редакції: 01001, Київ-1, абонентська скринька 289, "Лютеранська Хвиля"

Редактор програми пастор Юрій Фізер.
Режисер та оператор Юлія Мосейчук.

Благодать зо всіма вами!