Радіопередача на 28 вересня 2001 року.

Добрий вечір дорогі радіослухачі!
В ефірі радіопередача Української Лютеранської Церкви "Лютеранська Хвиля".
Благодать Вам та мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти!

Дорогі брати і сестри! Вчора ми відзначали Свято перемоги Християнства. Йому знадобилося лише 400 років, для того, щоб невеличка групка радикально настроєних послідовників, подорожуючого юдейського проповідника Ісуса з Назарету, перетворилася на церкву, яку визнавала навіть держава. "Віра групи неграмотних рибаків, з надзвичайною швидкістю розповсюдилася від Мавританії до Індії, від каспійського моря до варварських племен Британії", пише англійський церковний історик Генрі Чадвік. В 64 році по Різдві Христовім, імператор Нерон, перший, хто переслідував Християн, не міг напевно навіть уявити, що через 248 років, Римською імперією буде правити Християнин.
Вражаючої є не тільки історія церкви перших століть. За цей час були вирішені основні питання Богослов`я. Церква відмежувала себе від Єретичних вчень, сформулювавши догмати, які є дійсними і до нашого часу.
Віра учнів Христа в те, що групка рибаків вплине на весь світ, здійснилася, незважаючи навіть на її неймовірність. Рибаки і ремуісники, котрих вів Син теслі, вийшли з провінції і перевернули релігійний устрій того часу. Культу вони протиставили стихійність формальної моралі, вірності принципам - контекстуальну етику, а буквальному тлумаченню богословських питань - віру і духовну щирість.
Мова йшла не про вдавану праведність, а про справжню істинну. "Мудрі, як змії, і невинні, як голубки" (Мт. 10:16), Ісус із Своїми учнями відкинули традиційне мишлення свого часу. В світ прийшов не черговий самозванний вождь, який би авторитарно керував людьми, але людина, яка приваблювала до себе проповіддю, залишаючи при цьому своїм послідовникам повну свободу дій - навіть свободу відректися від своєї віри.
Чи дійсно все так і було в історії? Письмових свідчень про появу Ісуса з Назарету не існує. У своєму бажанні історично довести цю подію, християни, як і нехристияни повинні задовільнятися лише Євангеліями, де про Назарянина говорять через 40 років після його страти і воскресіння. Але ця історична істина є очевидною. Християнство ніколи би не розповсюдилося так швидко, якщо б в розповідях про Ісуса так сильно не підкреслювалися його діяння. Вірним є той факт, що Ісус попав під перехресний вогонь Юдейського Синедріону і римської влади і закінчив свій життєвий шлях на хресті. Відомо також, що його послідовники - чоловіки і жінки - зустрічалися з ним після Його смерті. Звичайно, що історично це довести неможливо, але це зовсім не означає, що цими фактами можна знехтувати. Те що Бога не можна пізнати науково-історичними категоріями, повинно стати для істориків, принаймні причиною для роздумів. Бо ж одних із найзапекліших переслідувачів Христянства Апостол Павло, тільки після появи Христа став Християнським місіонером всього середземномор`я. Вже через навернення Павла дискусія останніх років про воскресіння стає мало актуальною. Взагалі малоймовірно, щоб релігія, яка опирається тільки на неправду і містифікації, могла б проіснувати до наших днів.
З самого початку, Християни не обмежували себе в передачі спадщини, яка була передана їм. З точки зору ХХ століття, Християнська грпомада, звичайно представляла зібрання фундаметалістськи настроєних людей, далеких від будь-яких просвітницьких амбіцій. Але вони йшли за признаним Месією. Тільки дякуючи цьому, думка, яка спочатку вважалася єретичною, з часом стала загальноприйнятою: необхідність місіонерської роботи не тільки серед юдеїв, але і серед поган.
Про духовну далекоглядність говорить і той факт, що Християни не зобов`язували своїх майбутніх єдиновірців слідувати за юдейською вірою, хоча спочатку це була обов`язкова передумова. Таким чином Християни уникнули долі незначної юдейської секти. Рішення Апостольського Собору про місію серед поган визначило ще одну сторону в розвитку Християнства. З великими труднощами Собор також вирішив, що єресь може бути продуктивною. Бо лише радикально формулюючи своє вчення, можна викасти віру на людському рівні. Істинна віра і єресь формують протягом всієї церковної історії небажану, але необхідну напругу.
Християнство на ранній стадії свого розвитку виявило здатність переборювати конфлікти всередині громади. З якою любо`ю і вмінням апостол Павло наставляв тих, хто не приховував свій талант, а виставляв його на показ! Кожний дар однаково цінится, підкреслював апостол. Звертаючись до "сильних" віруючих серед яких "слабким" доводилося страждати, він писав, що не все дозволене служить на користь церкві. Таким чином ранні Християнські громади інколи нагадували оазиси свободи серед розпусного поганського світу або ортодоксальго юдейства, скованого путами закону.
Зростаюча самосвідомісмть Християн все ж мала свою негативну сторону. "Не ти носиш кореня, але корінь тебе", пише апостол Павло до римської громади, перконуючи Християн в тому, що воно повністю порвали з Юдейством. Хоча Християни ще не зовсім відірвалися від свого коріння, це не помішало їм зробити винними своїх же єдиновірців. Те що євреї ніби-то є винними в смерті Ісуса і цим прогнівили Бога (про що говориться на сторінках Нового Заповіту), служило антисемітам всіх часів псевдо-Християнським випраданням ненависті до Євреїв. Богословська думка, спрямована проти викривлених уявлень фарисеїв, потягнула за собою руйнійвні наслідки протягом всієї історії Християнства. Переслідування Євреїв досягло апогею в роки ІІ Світової війни і тільки з початку християнсько-єврейського діалогу в останні роки це питання частково вирішилося. Наскільки можна вірити авторам Нового Заповіту, виходячи з історичної ретроспективи? Цьому питанню присвячені жваві міжрелігійні дискусії з давніх часів.
Деякі Християни, і тому числі Богослови все ще говорять про неймовірні успіхи давнього Християнства, як про "перемогу Бога". Критики відповідають на це висловом: "Ісус проголосив Царство Небесне і з`явилася Церква".
Чотири особливості обумовили потяг до Церкви і її перевагу на римському ринку світоглядів. Церква мала унікальну здатність адаптовуватися до змін в навколишньому світі. При цьому вона не залишала основу власної віри і не відкидала релігійні елементи інших народів. Надія на спсіння, яку мали прибічники деяких східних містичних культів задовільнялася так само як і аскетичні вимоги радикальних Християн, а пізніше і звичайних жителів.
Без особливих зусиль, успіхом користувалися ті Богослови, котрі не вносили доповнення до Святого Писання, а добросовісно його викладали. В буремному процесі становлення ортодаксальною ставала та віра, котра не витягала незручні тексти із Біблії (як, наприклад, Маркіон, для якого Бог-Творець був не тим самим, що і Бог-Отець) і не добавляла власних об`явлень (як це робили монтаністи).
За свої переконання віруючим доводилося зазнавати жорстоких страждань. Але при погляді на розп`ятого страх зчезав. Переконані в своєму майбутньому спасінні, Християни терпіли, але через деякий час пояснювали ці терпіння як гарний повід для розповсюдження Християнської віри. Сили для цього вони черпали з історичних основ юдейсько-християнської віри. Бог Християн - це не міфічний образ (на відміну від римських Богів); він не розчиняється в вічній істині (як стверджують філософи) і не дозволяє, щоб його умилостивлювали жертвами або таємними ритуалами (як це практикується в містичних культах). Думка про те, Бог ввійшов в історію людей у вигляді людини, була набагато привабливішою, ніж прийняття божеств, які чужі для світу і далекі від людей.
Відчуження і приезирливе ставлення до римської державної влади привели, як це не парадоксально, до союзу імператора і Християнства, що найшло своє видиме ваираження в Християнській церкві. Дуже схожими були їхні інтереси, а подальше протистояння було б просто абсурдним: Християнство бачило в Римській імперії з її прекрасними дорогами ідеальний простір для своєї місійної роботи. Для римського імператора, Бог християн був настільки могутнім, що він міг би ще раз укріпити єдність імперії.
Перетворення релігії меншості в державну релігію і зближення полвтичної влади і Християнства привели до фатальних наслідків. З впевненістю і накопиченим досвідом боротьби Цервка, з дозволу держави, дала повну свободу всім єретикам і послідовникам інших культів і релігій відразу ж після своєї перемоги. Роль церкви змінилася: нещодавня жертва стала активно боротися за владу.
Різноманітні богословські напрямки збереглися в церкві з давніх часів і аж до 20-го століття. З однієї сторони це течії, які опираються на милосердя Ісуса: їхні прихильники з терпимістю ставилися до нехристиянських релігій і вірувань, але при умові, що останні служать свободі. З іншої сторни, це ті віруючі, які опираються на авторитет Слова. Наприкінці 5-го століття саме ці Християни одержали перемогу в Церкві. Саме тому і зараз ми відзначаємо Святого Перемоги Християнства. І за це нехай буде слава Отцю і Сину і Святому Духові! Амінь!
Шановні радіослухачі. Ви слухали радіопередачу Української Лютеранської церкви "Лютеранська Хвиля".
Якщо у вас виникли запитання або побажання, якщо ви хочете знати де і коли відбуваються Богослужіння в громадах Української Лютеранської церкви, або ж якщо ви бажаєте навчатися в Заочній Біблійній школі, надсилайте листи на адресу редакції: 01001, Київ, абонентська скринька 289, "Лютеранська Хвиля"
Редактор програми пастор Юрій Фізер.
Режисер та оператор Юлія Мосійчук.

Благодать зо всіма вами!