Радіопередача на 4 травня 2001 року

Добрий вечір, дорогі радіослухачі!
В ефірі радіопередача Української Лютеранської церкви "Лютеранська хвиля".
Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був, і Хто має прийти!

Дорогі радіослухачі! Створити цю програму наш наштовхнула подія, яка відбулася в Українській Лютеранській церкві 16 березня 2001 року. Саме в цей день відбулася перша конференція керівників хорів, на яку з'їхалися регенти з усіх громад. Вони з'їхалися для того, щоб поділитися один з одним своїми наробками. Вони з'їхалися, для того, щоб просто поспілкуватися. Після закінчення конференції ми запропонували їм відповісти на питання про роль музики і співу в церкві. Але про це трошки згодом. А зараз давайте трохи заглибимося в історію і подивимося на зміни, яких зазнала музика і спів, протягом всієї історії церкви.
Музика, важливий елемент повсякденоого життя в пізній античності, з самого початку відіграє важливу роль в Християнстві. Згадки про велику роль музики можна не один раз знайти в Новому Заповіті, наприклад в посланні святого апостола Павла до Колосян 3:16: "Навчайте, та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!"
Малоймовірно, що збереглися свідчення про ранньохристиянську музику. Та точно відомо, що старозаповітні псалми служили за основу церковного співу. Однак, не відомо про мелодії і ритмічні основи цих співів. До нас дойшов тільки один документ: на папірусі з давньоєгипетського міста Оксірінх, на зворотньому боці якого був записаний фрагмент ранньохристиянського гімну, але достовірність цього документу піддається сумніву, бо ранні християни не користувалися нотами, які були зображені на ньому, і мелодії передавалися усно.
В побудові своїх богослужінь перші християнські громади використовували приклади інших релігій - юдаїзму і інших релігій середземноморського регіону, які відчули на собі вплив геленізму. Читання і співання псалмів є спадщиною Юдаїзму; в інших випадках частіше використовуються місцеві звичаї, починаючи з четвертого століття. Але жорсткі форми богослужіння тільки встановлюються. Нестійкі спочатку богослужебні форми дозволяють вводити імпровізовані частини, причому всі члени громади повинні читати молитви або Біблію або співати. В IV столітті все поступово починає змінюватися. Починають виникати богослужебні центри, де для окремих територій складають точний річний репертуар для співу.
Саме в цей час починається відмежовування від нехристиянського оточення, що досить часто створює проблеми. Це важке завдання: з однієї сторони, необхідно зберегти народні звичаї, а з другої - так змінити і вистроїти традиції, щоб вони відповідали християнським віруванням. Проповідник, а потім єпископ Константинопольський Іван Златоуст, який жив в 354-407 роках, так говорив про вплив музики на душу людини: "Ніщо так не настроює душу і не придає їй крил, не відриває її від землі, і не звільняє від тілесних пут, не надихає її на політ думки і не змушує її ненавидіти все земне, як мелодія музики і божествений спів, сповнений ритму". Про форму і об'єм музичного супроводу богослужіння, у Отців Церкви немає єдиної думки. Августин, який жив в 354-430 роках, залишив в 10-му томі своєї "Сповіді" такі слова: "І так гойдаюся я між небезпекою радісних думок і цілісністю духовного співу, яку я сам відчув".
В той час з богослужіння забирається все, що нагадує про мирські радості і традиції інших релігій. Забороняються інструменти, забороняється також ритмічне хлопання і танці. Однак, постійне нагадування про ці заборони дозволяє думати, що не всі християнські громади їх дотримувалися. Спірним також залишається питання, наскільки жінкам дозволялось брати участь у церковному співі. Хоча й існує одностайна думка, що саме спів сприяє згуртуванню громади, та в змішаному хорі може виникнути проста поліфонія, яка вважалася непристойною. До того ж, в другому і третьому століттях в деяких сектах особливо практикувався жіночий спів, тому одним із засобів боротьби з єретиками була заборона на жіночий спів.
Латинському Отцю Церкви Амвросію належить велика заслуга у розвитку церковної музики. Те, як він сам оцінював вплив музики, можна побачити з його першого гімну: "Скільки потрібно зробити, щоб змусити людей замовкнути під час простого співання! Лиш тільки зазвучить псалом, як все навкруги замовкає".
Народившись в 339 році в Трірі в сім'ї високпоставленого римського чиновника, Амвросій спочатку став державним службовцем. В 30 років його призначили намісником італіських провінцій Лігурії і Емілії, з резиденцією в Мілані. Тамтешній єпископ Авксеній проявив нерішучість у суперечці про триєдиного Бога. Коли він помер в 374 році, то єпископом обрали Амвросія, хоча він і вважався нейтральною особою, і людиною, яка була прихильником Нікейського Собору. Будучи єпископом, а цю посаду він займав аж до своєї смерті в 339 році, він почав вносити зміни в церковну музику. Це в першу чергу стосувалося введення антифонного співу, розповсюдженого в Східному Середземномор'ї, - тобто поперемінного співу двох хорів, навідміну від співу хору у відповідь на спів священника, який існував у той час.
Як свідчить його похресник і учень Августин, Амвросій під час облоги порціанської базиліки аріанами в 386 році, змушував два хори поперемінно співати для підтримки духу віруючих. Амвросій рахується також автором народних гімнів. Він збирав гімни своєї епохи, в тому числі багато сирійських, але і сам написав багато релігійних пісень, які в західноєвропейських країнах виконувалися в віршованій формі.
В 601 році, коли папа Григорій провів богослужебну реформу, і ввів латинську мову в богослужіння, то цим зміцнилася позиція Риму, порвняно з іншими центрами Римської імперії. В Східній частині імперії, різноманітні богослужебні школи, так і залишилися без змін. За часів Григорія І в бувшій Римській імперії було декілька богослужебних чинів, але з часом, до ХІ століття римське богослужіння зайняло домінуючу позицію. Григорій і його прибічники трудилися над збором і систематизацією співу, який використовується в Богослужінні, і встановлюють порядок його виконання, який називається "григоріанським співом". Це виконання одним голосом без інструментального супроводу частини римо-католицького богослужіння. Григорій заснував школу співу, яка повинна була впорядкувати богослужіння і вчити співаків.
Самостійну форму складали популярні богослужебні драми, які пережили розквіт в ХІ - ХІІІ століттях. Найстаршим з прикладів таких духовних вистав, який дойшов до нас є бесіда ангола і трьох Марій, вранці на Паску. В Х столітті ця вистава ставилася в Вінчестері, але найбільш ймовірно, що вона виникла набагато раніше. Темами для таких богослужебних драм ставали події, приурочені певним церковним і календарним святам (наприклад до Різдва, Великодня, Вознесіння). Ці драми різнилися між собою, однак, можна припустити, що всі вони включали в себе використання музичних інструментів.
В цей же час кардинально змінюється процес становлення музики: замість імпровізації, результати якої завжди записувалися, з'являється композиторська творчість. Музичний твір письмово фіксується, перш ніж зазвучить. Поступово змінюється і відношення до музичних творів. Спочатку анонімних авторів тепер називають по імені; їхні твори стають витворами мистецтва, яких вже не можна переробити на власний смак.
Так звана епоха Собору Паризької Богоматері ознаменувала головне досягнення досягнення в історії багатоголосого співу. В першій половині ХІІІ століття школа паризького собору стала головним центром розвитку музики. Тут вперше двоголосся було розширено до трьох- і чотири- голосся. Дозволила це так звана модальна нотація, яка мала різні схеми ритму, а тому дозволила використовувати більше двох голосів. В 1322 році, папа Іоанн ХХІІ своєю буллою забороняє використовувати нові технічні досягнення, але це приводить до того, що церковна музика тимчасово не відокремлюється від загального розвитку музики і композитори більше уваги приділяють світській музиці. Іноді виникають і церковні твори, але в іншому вигляді. В цей час все частіше під час богослужінь в римо-католицькій церкві використовується орган. А про його роль в католицькій церковній музиці говорить "Єпископський церемоніал", виданий в 1600 році. Під час Різдвяного і Великого постів, грати на органі забороняється, а в інший час інструмент використовується як в окремих місцях богослужіння для супроводу хорового співу, для виконання вступу і заповнення пауз. Також вже давно використовуються і інші інструменти в церкві. В епоху вокальної поліфонії інструменти підсилювали голоси співаків або ж і заміняли декілька голосів. В кінці XVI століття зростає самостійність інструментів, хоча спочатку вони повторювали партію голосу. Зростаюче використання музичних інструментів означало глибоку зміну, оскільки музика в церковній сфері почала відокремлюватися від тексту і почала виконувати чисто художню функцію, а це викликало спротив прихильників Реформації, але про це ми поговоримо в нашій наступній програмі.

Шановні друзі, ви слухали передачу Української Лютеранської церкви "Лютеранська хвиля".
Наші передачі слухайте щоп'ятниці, о 21 годині 45 хвилин за київським часом. Якщо у вас виникли будь-які запитання або побажання, якщо ви хотіли б отримати літературу Української Лютеранської Церкви, довідатись де і коли відбуваються Богослужіння в її громадах, або ж навчатися в Заочній Біблійній школі, надсилайте листи на адресу редакції: 01001, м. Київ-1, абонентська скринька 289, "Лютеранська хвиля".

Редактор програми пастир Юрій Фізер.
Режисер та оператор Юлія Мосійчук.

"І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі".