Радіопередача на 15 грудня 2000 року.

Добрий вечір, дорогі радіослухачі!
В ефірі радіопередача Української Лютеранської церкви "Лютеранська хвиля".
Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був, і Хто має прийти!
Дорогі у Христі Господі брати і сестри! Сьогодні до вашої уваги ми пропонуємо проповідь єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука під назвою "Закон Любові та Милосердя", виголошену перед Київською Громадою "Воскресіння" 5 грудня 1999 року. Текст для проповіді знаходиться в Євангелії від Луки 13-10-17.

Касета 1 хв. 25 сек.

Дорогі брати та сестри, кажуть, що колись у війську Наполеона стався такий випадок. Його військо ішло в Альпах. Хлопчик - барабанщик, який супроводжував військо раптом посковзнувся і злетів униз в глибоку ущелину.. Він дуже сильно вдарився і не зміг би звідти вибратися без сторонньої допомоги. Вхопивши свій барабан, цей хлопчик почав вибивати на ньому сигнал про порятунок, щоб привернути увагу своїх товаришів по зброї. Вони його почули, але продовжували (багато хто певно зі сльозами на очах) марширувати, тому що боялися без наказу командирів порушити військовий стрій, який так гарно виглядав у засніжених горах. Командири теж боялися порушити цей стрій без наказу свого головного командувача. Тоді цей бідний хлопчина, весь у ранах, почав вибивати на барабані мелодію похоронного маршу. Але й тоді генерали продовжували вважати, що доцільніше зберігати порядок колони, аніж допомогти бідній та зраненій людині. Вони боялися порушити свій власний закон.

Сьогодні зі Слова Божого ми чуємо про те, як люди, прагнучи підкорити собі Слово Боже теж уподібнилися бездушним командирам, що проводили своє військо повз бідолашної дитини, нічого не силкуючись хоча б щось удіяти, щоби цій страждаючій дитині допомогти. Нам Слово розповідає про те, як одного разу в присутності таких учителів Ісус навчав у одній із синагог у суботу. Субота для юдеїв була визначена на святий день. Вони повинні були святити її через слухання Слова Божого, через слухання проповідей. Фактично вони мусили робити те саме, що й ми мусимо робити кожного нашого святого дня, - а саме, як навчає нас доктор Лютер: "Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не нехтувати проповіддю та Словом Божим, але свято шанувати їх, а також радо їх слухати та вивчати."
І ось там була одна жінка, що вісімнадцять років мала духа немочі, і була скорчена, і не могла ніяк випростатись. Вона страждала, але попри свою недугу, попри те, що їй було тяжко ходити, вона все таки приходила до синагоги, щоб там вшанувати Бога через слухання проповіді та Його Слова.

Як ставилися люди до цієї бідної жінки? Можливо, що коли тільки недуга скувала її, вони їй палко співчували. Як це буває і серед нас, - коли хтось із наших ближніх тяжко захворіє, то ми найперше спішимо висловити свої співчуття. Ми шкодуємо таку людину, пропонуємо свої сили і засоби, щоб такій людині допомогти. Але проходить трохи часу. Людина не поправляється, страждаючи далі у своїй хворобі, а ми поволі починаємо байдужіти до її горя. Наші почуття співстраждання та співчуття притуплюються. І минає ще трохи часу, як ми вже зовсім не звертаємо уваги на це бідне створіння людське, і сприймаємо усе навколо неї, її біль наче так завжди й було і наче так і повинно бути.

Але Бог, дорогі друзі у Христі, наш Бог ніколи Своїх почуттів не змінює. Він Бог, як це ми засвідчуємо в нашій літургії є Богом незмінним. Як каже Сам Господь: "Я, Господь, не змінююся" (Мал. 3:6). В Псалмі 102, у віршах 26-28 читаємо: "Позникають вони, а Ти будеш стояти… І всі вони, як одежа загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, - і минуть вони…Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!" Боже співчуття та Божа любов теж незмінні. Вони однаково сильні. Якщо можна вжити український вислів, то Його любов та співчуття палають до Його людських створінь. Саме слово "палають" передасть, певно, найточніше те, як Бог нас любить і як Бог співчуває нашому стражданню. Його почуття не вгасають і не притуплюються, як людські. Навпаки вони завжди гострі.

Син Бога живого навчав тієї суботи в синагозі. Він бачив страждаючу жінку. Він знав про ї біль. Він співчував їй так, як може батько співчувати своїй нещасній дитині. Він прагнув її зцілити від тяжкої недуги і повернути її до нормального, радісного людського життя. Тож "Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: Жінко, звільнена ти від недуги своєї. І Він руки на неї поклав, і вона зараз випросталась, і стала славити Бога!" Її гріхи було прощено, дух немочі був виведений, біль минувся. Щаслива жінка випросталася і стала славити Бога. Вони дійсно мала милосердного Бога, Бога співчуваючого людському болю, Бога, Який достойний всякої похвали.

Такого Самого Бога потребував і старший синагоги. Але не про такого Бога він думав. Він думав і навчав про Бога, Якому потрібні були пожертви, суворе дотримання приписів та правил церковного життя. Він не думав про Бога Мойсея, Якова та Йосипа, про Бога Творця світу, про святого і досконалого Бога, що об'явлений у Слові. Але старший синагоги думав такого бога, якого можна задовольнити звичайним людським "правильним" життям. Біда старшого синагоги була ще й в тому, що він ще й інших навчав про такого дивного та чужого бога. Тому і реакція цього вчителя була дуже бурхливою. Він став "обурений, що Ісус уздоровив у суботу, і сказав до народу: Є шість день, коли працювати належить, приходьте тоді та вздоровлюйтеся, а не дня суботнього. " Інакше кажучи, він став нарікати на Ісуса: "Як ти смієш виявляти милосердя у той день, коли я про це не навчаю?" Інакше кажучи, не порушуй Закона любов'ю.

Почуття старшого синагоги, як і наші почуття через наші гріхи, мали властивість притуплюватися. Старший синагоги, як і ми це часто робимо, мав властивість покладатися на свої діла і своє розуміння Слова Божого, дозволяючи своєму обмеженому розумові панувати над необмеженим Словом, над безмежним Богом. Старший синагоги, як і ми, бачить скалку в оці свого ближнього, але не звертає уваги на колоду у власному оці, що повністю затуляє від нього Бога, Якого прославляє Псалмоспівець спонуканий Духом Святим: "Я буду Тебе вихваляти, о Господи, серед народів, і буду співати Тобі між племенами, бо більше від неба Твоє милосердя, а правда Твоя аж до хмар!"

Милосердний Господь промовляє до старшого синагоги і до всіх, хто надіється у спасінні на власну самоправедність: "Лицеміре, хіба ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого вола чи осла від ясел, і не веде напоїти? Чи ж цю дочку Авраамову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити її суботнього дня від цих пут?"

Суть Закону, як суть Третьої Заповіді про святкування святого дня полягає не в людській самоправедності, але в любові до Бога і до своїх ближніх. Як каже Апостол Павло: "любов виконання Закону" (Римлян 13:10). Дорогі брати і сестри, ми були зігнуті під нашими гріхами не менше ніж та нещасна жінка була скорчена від духа немочі. Але Господь перебирає наші гріхи на Себе, прощає нас і зцілює нас до вічного життя.

Божа любов є такою ж досконалою, як і Його милосердя. З великої любові, зі Свого милосердя Він зцілює недужу жінку. З цієї ж самої любові та милосердя Він зцілює усіх нас від наших хвороб, від гріхів, від смерті. Він прощає гріх нашої самоправедності і нашого лицемірства. І здійснює Він це на Голгофському хресті. Саме там Син Божий бере на Себе усі наші гріхи, яких ми допустилися через порушення заповідей Божих. Саме там Він змиває їх Своєю святою кров'ю і знищує нашу смерть Своєю смертю. Саме там відбулося звільнення нас від усіх наших немочей милосердним і люблячим Богом, Ісусом Христом. Саме там Він каже: "Звершилось!" І далі ми чуємо також слова звернені до прощених грішників: "Іди і більше не гріши!"

Не покладаймося на власне виконання Закону, але покладаймося на Бога, бо Він всемогутній, ласкавий і милосердний. Славмо Його, як Його прославила випростана жінка і не чинімо перепон Святому Духові, щоби Він у нас міг приносити добрі плоди співчуття і співстраждання до нашого українського народу, до усіх, хто потребує нашої допомоги. Коли серед нас буває хтось подібний до хлопчика з Наполеонівського війська, який впаду у щілину, хай виявиться до такої людини Боже милосердя через нашу участь у її потребах. Якщо треба нагодувати - нагодуймо, треба напоїти - даймо пити, треба допомогти з одягом чи ліками - допоможімо. Адже наш Господь Ісус Христос саме так і вчинив би, чинить, і чинитиме через нас. Байдужість і лицемірство, які так властиві світові, Господь замінює ласкою, щирістю і піклуванням про Свій люд. Нехай Ім'я Боже буде благословенне віднині і довіку. Амінь.

Шановні друзі, ви слухали передачу Української Лютеранської церкви "Лютеранська хвиля". Сьогодні, до вашої уваги було представлено проповідь єпископа Української Лютеранської Церкви В'ячеслава Горпинчука. Богослужіння в Київській Громаді "Воскресіння" проводяться щонеділі о 12.00 за адресою: вул. Терещенківська 3, у приміщення Інституту математики (їхати до метро "Театральна").
Наші передачі слухайте щоп'ятниці, о 21 годині 45 хвилин за київським часом. Якщо у вас виникли будь-які запитання або побажання, якщо ви хотіли б отримати літературу Української Лютеранської Церкви, або ж довідатись де і коли відбуваються Богослужіння в громадах Української Лютеранської церкви, надсилайте листи на адресу редакції: 01001, м. Київ-1, абонентська скринька 289, "Лютеранська хвиля".

Редактор програми пастор Юрій Фізер.
Режисер та оператор Оксана Орленко.

Бог же надії нехай наповнить вас усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! Амінь. (Рим. 15:13).